Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Після проблем, буденної напруги, Які не відпускали усі дні, Цю тишу й спокій, як дарунок друга, Ніч вереснева принесла мені. І стихли враз судомні нервів ріки, І вже ніхто нікуди не спішить… Ця ніч і спокій – то найкращі ліки Для змученої втомою душі. «Палитра осени все ярче…»
Палитра осени все ярче, Но все грустнее небосвод. Грядущий день не будет жарче, Чем предыдущий. И уйдет Тепло на днях уже с рассветом, Затянут небо облака… А вы еще потешьтесь летом, Ведь есть оно еще. Пока. «Все якось раптом посіріло…»
Все якось раптом посіріло, А вечір схожим став на ніч. Понесло, наче димом, пилом, То, мабуть, Бог вже топить піч. Не дивина, бо відлітають Дні теплі в вирій, як завжди. І нам вже завтра обіцяють Осінні справжні холоди… Природа має перспективу, Чого в політиків нема. Отож стрічайте осінь сиву, А слідом прийде вже зима. Заграють білі заметілі Й шляхи-дороги заметуть… Тоді вже точно «політсили» Ту перспективу не знайдуть. Вони і в сонячну погоду Усі сліпі, немов кроти. Прийдеться встати знов народу, Щоб вже самим її знайти. «Чарівнице… Шепчу, як молитву…»
Чарівнице… Шепчу, як молитву: «Як тебе я безмежно люблю!» Твоїх фарб незбагненну палітру Не очима, а серцем ловлю… Розчиняюся і потопаю В різнобарв’ї твоїх кольорів… Я нікого на світі не знаю, Хто б за тебе це краще зробив. Хто б зі мною ось так поділився Тим, що бачу, прийшовши сюди.