Rexana Keys - Заборонені почуття , Rexana Keys

Він відкинувся на спинку стільця, заплющив очі й, здається, збирався з силами. Коли він знову подивився на мене, в його погляді була втома й рішучість.

— Це не те, що ти думаєш, — почав він тихо, але впевнено. — Дозволь пояснити. Та дівчина, з якою я спілкуюсь… Вона моя подруга дитинства, Ніко. Ми знаємо одне одного з тих часів, коли були ще дітьми.

Я дивилася на нього, все ще відчуваючи гіркоту, але його слова змусили мене замислитися.

— І що це змінює? — холодно запитала я, все ще не відчуваючи, що можу йому довіряти.

— Вона зараз переживає дуже складні часи, — продовжив він, намагаючись знайти потрібні слова . Ми з нею підтримуємо зв’язок, щоб вона могла хоч трохи відчути себе не такою самотньою. Я намагався допомогти їй пройти через це.

Я не знала, що сказати. Всередині мене боролися образа й сумнів. З одного боку, його слова звучали щиро, але з іншого — я не могла повністю відкинути відчуття зради.

— І ти вважав за краще приховувати це від мене? — запитала я тихо, намагаючись знайти хоч якесь виправдання для його вчинків.

Ден провів рукою по волоссю, наче це могло допомогти йому впоратися з напругою.

— Я знав, що ти  зрозумієш все неправильно.- очевидно, що я  зробив помилку, бо це тільки ускладнило ситуацію.

Я вдивлялася в нього, намагаючись зрозуміти, чи можна вірити цим словам. Але всередині все одно залишалася рана, яка не гоїлася від його виправдань. Я повільно встала й, не кажучи ні слова, попрямувала до дверей.

— Це нічого не міняє, Ден, — сказала я тихо, більше для себе, ніж для нього. Розчарування та біль були занадто сильними, щоб я могла просто забути про все.

Я зробила кілька кроків, але відчула, як його рука м'яко схопила мене за зап'ястя. Його дотик змусив мене зупинитися, серце раптово забилося швидше. Я обернулася й побачила, що Ден стоїть зовсім близько, його погляд був сповнений відчаю та щирої ніжності, яку я так довго хотіла побачити.

Він нахилився, і перш ніж я встигла що-небудь сказати чи заперечити, його губи торкнулися моїх. Поцілунок був м’яким, сповненим вибачення й теплоти, але й пристрастю, яку він стримував увесь цей час. Моя лють і образа, здається, на мить розчинилися у відчутті, що все ще маю значення для нього, незважаючи ні на що.

Я намагалася стриматися, але не могла — серце виривалося назустріч йому, наче всі слова та образи зникли в момент цього поцілунку. Ми не могли насолодитися одне одним. Весь день ми провели разом, даруючи один одному таке бажане задоволення. 

Прокинувшись, я відчула аромат троянд, і, розплющивши очі, побачила великий букет червоних квітів поруч. Моє серце затріпотіло. Двері відчинилися, і до кімнати зайшов Ден із підносом, на якому стояв сніданок. Його погляд був теплим і спокійним, а в куточках губ застигла ніжна усмішка.

Я тихо вдихнула й, не відводячи очей, промовила:

— Ден... мені справді дуже шкода. Пробач, що не вислухала тебе раніше, — мої слова прозвучали майже пошепки, але я знала, що він почув кожне з них.

Він поставив піднос на столик поруч із ліжком і сів біля мене, м'яко взявши мене за руку.

— Ти не винна, Ніко. Я й сам не зумів усе правильно пояснити… 

Я заперечно похитала головою, відчуваючи, як хвиля жалю підступає до горла.

— Ні, це я зробила висновки занадто швидко, не намагаючись зрозуміти тебе… І тепер мені соромно за свою поведінку.

Ден посміхнувся і ніжно провів пальцем по моїй щоці.

— Все вже позаду, — тихо промовив він. — Головне, що ми зараз тут, разом. Знаєш , а мені сподобалось те як ти мене ревнуєш,- смішкувато сказав Ден.

Його слова були як бальзам на душу, і я відчула, як відпускає напруга, що так довго тиснула на мене.

*******************************************************

Телефон задзвонив, і я з подивом подивилася на екран. Мама. Вона ніколи не дзвонила так часто, зазвичай це були рідкісні розмови, і від цього мій шок був ще більшим. Я зітхнула, і, ковтнувши хвилювання, відповіла:

— Привіт, мамо! — промовила я, намагаючись здаватися спокійною.

— Привіт, Ніко, як ти, моя дорога? Давно ми з тобою не говорили, — її голос звучав тепло і навіть трохи стурбовано.

— Так, справді давно. У мене все добре, мамо. А як ти? — запитала я, відчуваючи трохи тривоги від її несподіваного дзвінка.

Мама зітхнула, і в її голосі з’явилася нотка серйозності.

— Ніко, я хотіла поговорити з тобою про тебе та Дена… Я знаю, що ти переживаєш через це.

Моє серце завмерло. Слова мами пройняли мене, я злегка затремтіла від несподіванки.

— Якщо ти знову будеш говорити , що це не правильно і так далі, можеш навіть не починати. 

— Ніко, це твоє життя. І тільки ти знаєш, як бути щасливою. Якщо Ден справді робить тебе щасливою, то… я не хочу втручатися у ваші стосунки. Ти доросла і здатна приймати власні рішення, — мама говорила впевнено, але її голос був дуже теплим і підтримуючим.

— Мамо... — я не могла повірити своїм вухам. — Я навіть не знала, що ти зможеш так поставитися до цього. Я думала....

— Я просто хочу, щоб ти була щасливою, — відповіла вона м'яко. — Ти заслужила це. Тож, якщо Ден — це твій вибір, я поважатиму його.

Після цих слів я відчула неймовірне полегшення й вдячність, ніби тяжкий тягар, що висів на душі, зник у ту ж мить.

— Дякую тобі, мамо. Це дуже багато для мене значить, — відповіла я, стримуючи сльози щастя.

— Просто бережи себе, Ніко. І не забувай, що ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку, — відповіла вона, і я відчула теплоту в кожному її слові.

Закінчивши розмову, я ще кілька хвилин стояла, переварюючи почуте. Це здавалося настільки нереальним, що мама дала мені свою підтримку. Я відразу захотіла поділитися всім з Деном. Він сидів у вітальні й читав щось у телефоні. Я підійшла, відчуваючи, як всередині закипає хвиля радості, і, не стримуючи посмішки, сказала:

— Ден, мама підтримує нас… Вона сказала, що це мій вибір, і вона хоче, щоб я була щасливою.