Rexana Keys - Заборонені почуття , Rexana Keys

У творі "Заборонені почуття" ви стикнетися з складними стосунками між зведеним братом і сестрою, яких доля зводить разом після одруження їхніх батьків. На фоні родинних конфліктів та соціальних стереотипів герої відкривають для себе глибокі почуття, які кидають виклик традиційним нормам. Вони намагаються зрозуміти, чи може кохання з'явитися в обставинах, що здаються неможливими. Твір порушує питання моралі, ідентичності та вибору, ставлячи героїв перед складними рішеннями, які можуть змінити їхні життя назавжди.

1

Це міг бути звичайний ранок, якщо б не приїзд мами . Звісно я дуже рада що нарешті можу побачити її, але те що вона ставить перед фактом не даючи мені вибору мене неабияк турбує. 

 -Мамо , але я не хочу нікуди їхати , тим більше жити в будинку Девіда.                                                    

-Ніка не починай. Я вирішила і так буде.                     

-Але чому ти мене не питаєш? Тобі не цікаво чого я хочу? В мене тут друзі , навчання, хлопець  врешті решт, а ти хочеш ,щоб я жила в твого чоловіка .                                                                            

-Доню я все розумію , розумію що тобі важко але я не вимагаю від тебе чогось неможливого. Ти сама прекрасно знаєш що батько хворий , незабаром він поїде лікуватися , за тобою мусить хтось наглядати...                                                              

- Чому ти за це не думала коли йшла від батька? 

- Ти знаєш всю ситуацію і не потрібно мені дорікати, а зараз заспокійся , і йди збирай речі , це не обговорюється.                                                             

Після розмови з матір'ю я була сама не в собі . Мені хотілося плакати , а ще більше трощити все навколо . Мене не влаштовував той факт , що я маю жити в будинку Девіда. Девід це чоловік моєї мами , чоловік який одного дня зруйнував нашу щасливу родину, сказати щось про наші стосунки це нічого не сказати , ми не спілкуємось але якщо під час розмови з мамою він видніється в екрані ноутбуку то можемо перекинутись декількома фразами.Вона одружилася з ним одразу ж після розлучення з батьком, і переїхала з ним жити в іншу країну. З батьком вони залишилися хорошими друзями і навіть декілька разів приїжджали до нас в гості.Але я і досі не можу пробачити цього мамі, так я рада за неї що вона щаслива , але деякі сумніви пожирають мене з середини. Підійшовши до вікна я почала оглядати кімнату. Так , ми жили з батьком не дуже заможно але це моє життя мій дім я не можу його взяти так просто і поїхати , тим паче тато останнім часом почав повільно згасати. Як виявилося він хворий на лейкопенію і йому потрібна термінова трансплантація кісткового мозку. Я дуже хвилююся за нього і саме тому не можу поїхати . З такими думками я простояла доволі довгий проміжок часу.                                                                  

-Ніка ти готова ? -з криком в кімнату увійшла мама , а поряд з нею і тато .                                         

-Я не поїду,-твердо сказала я                                         

-Нікусь , я дуже люблю тебе і саме тому прошу їдь з мамою , а я як одужаю одразу ж приїду до вас . Батьки поглянули один на одного і посміхнулись.Мама стояла поряд і мовчки дивилась на мене.                                                             

-Але тато ...                                                                  

-Доню я прошу тебе , їдь ми з мамою все обговорили.                                                                       

-Якщо ти мене просиш , я зроблю це.  Батько підійшов і обнявши поцілував мене.                           

-Я люблю тебе моя вередлива дівчинко ,- з посмішкою сказав тато . Залишившись в кімнаті одна я підійшла і  відкрила шафу . Повільно і з роздумами я почала збирати свої речі.Рвптом у кімнату увійшла мама.                                                     

-Ніка , тобі допомогти? -з теплом запитала мама . На що я кивнула.                                                                

-Ніка я дуже люблю тебе і хочу щоб ти знала що я зроблю все для тебе .                                                       

-Я теж тебе люблю, але я не хочу нікуди їхати?Як я маю залишити тут всіх скажи , як мені забути друзів , цей будинок? Ти пропонуєш мені забути все , кинути свого хлопця , і задля чого ?                  

-Доню я розумію , але тобі там буде краще.              

-Краще де ? Де мамо, в  чужому будинку?.                 

-Він не чужий , він наш , і чим швидше ти звикнеш до цього тим краще буде всім.Я не кажу тобі кидати Влада ви можете далі спілкуватися і зустрічатися , скажу більше, якщо захочеш він може приїхати до тебе на канікулах ну або ти .

Я трохи видихнула . Не було сенсу сперечатися і псувати собі нерви.                                                           

 Зібравши речі я попрощалася з батьком і ми поїхали в аеропорт. Квитки як виявилось були куплені заздалегідь. -Чудово , мене просто поставили перед фактом , а якщо б я не погодилась, мене б силою тягнули в літак ? - подумала я . Літак у нас на восьму годину вечора тож ми не поспішаючи йшли на реєстрацію.         

Я з мамою сіли в літак, готові до трьохгодинного перельоту до Іспанії. Коли двигуни загуркотіли, мама повернулася до мене.                                          

— Ніко, я сподіваюся тобі сподобається , а і доречі Ден повертається з навчання.                                     

— Ден? — здивувалася я. — Він ж син Девіда, правда?                                                                                 

— Так, і я думаю, вам варто спробувати поладити, — сказала мама, закладаючи ремінь безпеки.         

— Але ми ніколи не спілкувалися. Про що ж говорити?                                                                           

— Просто будь собою. Можливо, у вас знайдуться спільні інтереси. Це може стати початком дружби.

Ми летіли над хмарами, а мама продовжила:          

— Я б дуже хотіла, щоб ви з Деном поладнали. Мені б не хотілося, щоб ви ворогували.                      

— Але чому? — запитала я, задумавшись. — Я ж його практично не знаю.                                                 

— Розумію, але сім'я важлива. Якщо ви зможете знайти спільну мову, це тільки на краще. Ти ж хочеш, щоб у нас було гарне спілкування, правда?

Після приземлення літака я вийшла з салону, і тепле іспанське повітря відразу ж вдарило в обличчя. Я відчула, як серце калатає в грудях від тривоги. Ми підійшли до автомобіля, де водій вже чекав.                                                                                    

— Ласкаво просимо до Іспанії, — сказав чоловік і взявши нашіі валізи попрямував до багажника. Відчинивши двері мама щось сказала йому і ми поїхали .                                                                              

Я сіла на заднє сидіння, а мама зручно влаштувалася поруч. Автомобіль рушив, і за вікном стали пролітати незнайомі пейзажі. Вони виглядали яскравими і живими, але я не могла не думати про те, що залишила позаду.                           

— Не хвилюйся все буде добре ти поладнаєш і з Девідом і з Деном. Впевнена в цьому-сказала мама

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍