Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

Коли людина ставить перед собою якусь мету, то не бачить жодних перешкод. От і я не бачила, вперто прямуючи до своєї. Але коли нарешті зрозуміла, що утнула, діватись було нікуди. Запропонувати першому зустрічному одружитися? Та запросто! Це всього лиш контракт на чотири місяці із взаємною вигодою. Так я думала, поки у наші суто ділові відносини не втрутилися почуття. От тоді все пішло шкереберть, і наш план з тріском провалився. <a class="btn btn-info" href="https://booknet.com/uk/book/davai-rozluchimos-b390407 " rel="nofollow" target="_blank">Частина друга "Давай розлучимось" </a>

В черговий раз б'ю рукою по керму й сподіваюся, що це якось допоможе клятому затору розсмоктатися. Ну справді, тільки я могла потрапити у таку ситуацію, поспішаючи на мегаважливу зустріч, від якої, у прямому сенсі слова, залежить моє майбутнє. І не тільки моє! 

Не витримавши клятого очікування, розвертаю автомобіль через дві суцільні смуги і їду в протилежному напрямку. До зустрічі залишається десять хвилин і в мене немає жодної надії встигнути. Залишаю машину поруч з бізнес-центром і далі вирішую йти пішки. Як добре, що сьогодні вирішила не взувати звичні підбори й обмежилася кедами та джинсами. 

До ресторану, в якому має відбутися зустріч, п'ять хвилин пішки. Одягаю темні окуляри, розправляю своє світле волосся і прямую у потрібний бік. І чому цей придурок обрав саме це місце? Один з найдорожчих ресторанів міста, а під'їхати до нього на машині практично неможливо. 

Але, здається, є і щасливчики. Коли проходжу поруч зі стоянкою, встигаю відмітити кілька дорогих тачок. От цікаво, вони сюди що, на літаку прилетіли? А може, це тільки мені так не пощастило потрапити у затор?

У ресторані приємна прохолода від кондиціонерів та лунає повільна мелодія. За столика сидять кілька пар та чоловіки, які, швидше за все, прибули на ділові переговори. 

- Доброго дня! Чим можу допомогти? - дівчина хостес зупиняється переді мною й не надто радісно розглядає білу футболку, потерті джинси та кеди. Зуб даю - вона впевнена, що у мене ні копійки в кишені. Ну що ж, доведеться її розчарувати.

- Я замовляла у вас столик на ім'я Юлії Калиновської, - знімаю окуляри й привітно їй усміхаюся.

Дівчина миттєво змінюється на обличчі й сильно губиться. О, так, моє прізвище по-різному діє на людей.

- Так, так! Проходьте у зал! - мушу визнати, що дівчині швидко вдається опанувати себе. Вона проводить мене до столика, котрий знаходиться трохи поодаль від усіх інших, і коли розумію, що мій компаньйон ще не з'явився, нехороше передчуття сковує нутрощі. Я запізнилася лишень на кілька хвилин. Ну не міг він піти! Все ж таки сам погодився на цю аферу! 

Замовляю собі каву й нервово стукаю нігтями по столу. На кону надто багато зараз стоїть, і якщо цей придурок не з'явиться, я просто об стіну розіб'юсь від безвиході. 

Минає ще десять хвилин - і мене починає лякати вся ця ситуація. Дістаю з сумки телефон, щоб набрати Ніку - подругу, котра і допомогла мені з пошуками потенційного нареченого. Вона запропонувала на цю роль свого двоюрідного брата, гарного та багатого. Але братик чомусь не з'явився, тому вигрібати доведеться їй. 

Не встигаю набрати номер, як Ніка сама мені телефонує. Розумію, що наш план провалився ще до того, як підіймаю слухавку. 

- Юль, пробач, - тягне винувато. - Марк злякався твого татка. Якщо ця афера спливе - нам усім буде непереливки. 

- А до цього моменту він не боявся? - фиркаю. Всередині закипає лють, але я розумію, що Ніка ні в чому не винна. - Я домовилася з працівницею РАЦСу! За дві години у нас церемонія одруження! Що я татові скажу? З ким прийду на його день народження? 

- А може, це на краще? - продовжує наполягати на своєму подруга. - Ну навіщо тобі ця афера? Це ж не жарти, Юль! 

- Ти знаєш, для чого я це роблю, - стримано відповідаю - і погляд чіпляється за гарну пару, яка проходить у ресторан й займає столик доволі близько з моїм. Схоже, ці двоє також хочуть усамітнитися. 

- Знаю, - зітхає Ніка. - Та все одно вважаю, що ти перегинаєш палку. Твій батько сказав тобі знайти хорошого хлопця, а не одружуватися. 

- А хіба це не одне і те ж? - фиркаю. - Сьогодні він говорить знайти хлопця і подорослішати. Завтра змусить вийти заміж, а через день народити йому онуків.

- А ти готова і до третього варіанту? - хмикає Ніка. 

- Звісно, ні! - бурчу. - Думаю, татко ще довго буде відходити від мого весілля. Я знаю, що він збирається об'єднувати компанії з Тарасовим. Й заодно об'єднати мене і його сина. Краще вже одружитися з першим-ліпшим, аніж з цим Вадимом. Він придурок і дратує мене. 

- І де тепер шукати будеш цього першого-ліпшого? - цікавиться Ніка. - Реально думаєш, що знайдеться хлопець чи чоловік, який просто зараз погодиться одружитися з тобою? 

- Я не втрачаю надію, подруго! - заявляю й завершую дзвінок, попрощавшись. 

Насправді Ніка має рацію - знайти багатого і хоча б трохи гарного чоловіка за одну годину доволі проблематично. А ще й вмовити його одружитися зі мною - взагалі в межах фантастики. Невже таки доведеться змиритися з тим, що фонд мені не дістанеться? Зате Вадим Тарасов матиме можливість  позалицятися! Як уявляю цю картину, блювати хочеться! А ще плакати від безвиході!

Вже збираюся йти, адже сидіти тут немає жодного сенсу, коли краєм вуха чую розмову пари, яка прийшла сюди зовсім недавно. Завмираю на місці й тепер вже з цікавістю розглядаю гарну брюнетку. Шкода, що чоловіка мені не видно, тому що сидить він до мене спиною. 

- Я не можу прийняти вашу пропозицію, - доволі збентежено говорить дівчина. Видно, що вона нервує і стискає у руках серветку.

- Це не пропозиція, дорогенька. Ти гроші отримала за свою роботу, - а голос-то у чоловіка гарний. Тільки холодний дуже, наче не з дівчиною розмовляє, а з комахою. 

- Я знаю, але… Я все поверну! - випалює емоційно. - Я просто не готова брати участь у вашій афері! Це може погано закінчитися!