Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

- Чому ти так не говорила, коли підписувала контракт? - відчуваю, що чоловік починає злитися, хоча мушу визнати - емоції він стримує добре. - Мені потрібна дівчина, яка добре зіграє мою дружину. Через кілька місяців ми розлучимося, а в тебе залишиться кругленька сума на рахунку. 

Здається, мені почулося. Хіба таке може бути у реальності? Цей чоловік шукає собі дружину? 

- Мені говорили, що не варто з вами зв'язуватися, - хмуриться дівчина. - Навіть те, що ви шукаєте собі фіктивну дружину - вже неправильно. А що, коли ви зібралися щось на мене повісити?

- Ти ідіотка? - здається, терпець у цього чоловіка таки вривається. Він говорить це так злісно, що бідна дівчина підстрибує на стільці. - Для таких справ у мене інші люди є. 

- Все одно я не можу! - дівчина схлипує і підводиться на ноги. - Пробачте! Я поверну гроші, але одружуватися з вами не буду!

Вона, не прощаючись, покидає ресторан, а чоловік продовжує сидіти на місці. Я все ще не бачу його обличчя, хоча пригадую, що він гарний. Якби знала, що до такого дійде, краще розглядала б його, коли тільки прийшов. Дорогий годинник на зап'ясті дає мені зрозуміти, що чоловік багатий. І головне - йому і мені потрібно одне й те ж! 

Мій мозок вмикає сирену і просто-таки кричить, щоб навіть не думала починати з ним розмову. Але коли востаннє я його слухала? 

Підводжуся на ноги й впевнено наближаюся до незнайомця. Він у цей час якраз шукає щось у себе в телефоні, але змушений підняти голову, коли я сідаю на місце, де ще хвилину тому сиділа брюнетка. 

- Привіт! - широко усміхаюся й одразу помічаю, що цей чоловік не сильно то і старший за мене. Років двадцять вісім, максимум. А ще він гарний, і це добре. Тільки от погляд… не сильно приємний. 

- Ми знайомі? - і знову ці холодні нотки в голосі. Брр… 

- Ще ні, - доводиться брати себе в руки, адже цей чоловік починає мене дратувати. Можливо, і дарма я сіла за його столик. - Мене Юля звати. А вас?

- Може, поясните мені, Юле, що вам від мене потрібно? - цей придурок - ще те хамло. Можливо, і не дарма та брюнетка відмовилася від пропозиції стати його дружиною. Навіть гроші її не переконали. 

- Я чула твою розмову з тією дівчиною, - випалюю на одному подиху. А що ходити колами? 

- Та невже? - чоловік зводить брови до перенісся і нахиляється вперед, щоб бути ближче до мене. У нього гарні очі, сині та глибокі. І як у такого красеня може бути такий паскудний характер? - І що тобі треба? Шантажувати мене будеш? 

- Що? Ні! - взагалі не розумію, що в голові у цього ідіота. - Я допомогти тобі хочу!

І собі заодно!

- Та невже? - здається, він мені не вірить і не розуміє, що відбувається. - І як ти це зробиш?

- Просто, - знизую плечима. - Давай одружимось!

Перша частина дилогії! Безкоштовно!