Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

Глава 19.

Розрахувавшись з водієм таксі, Лера кулею вилетіла з машини і побігла до входу в лікарню. Вікна будівлі яскраво світилися в темряві зимової ночі, наповненої лапатим снігом. Серце Лери давно перетнуло безпечну межу швидкості і тепер працювало на розрив. А в мозку все ще крутилася божевільна думка, що це помилка. Жахливий кошмар, який почався з несподіваного телефонного дзвінка батька і його слів про те, що Влад потрапив у аварію. 

Сергій сказав, що особисто віз його в лікарню на швидкій. А Лері відчайдушно хотілося прокинутись в затишних обіймах Влада. Знову зустріти його теплий погляд і почути, що все це лише страшний сон. Позбувшись верхнього одягу, Лера залишилася в джинсах і світло-зеленому светрі та накинула на плечі білий халат, виданий заспаною медсестрою. А потім швидко здолала коридор і побачила батька, який сидів на стільці під стінкою.

— Тату! — Лера підбігла до нього. — Де Владик?!

— Леро, тихо, — Сергій встав і накрив долонями плечі доньки, його обличчя стало надзвичайно серйозним. — Ти мусиш зрозуміти. Аварія була серйозна.

— Навіщо ти мені це кажеш? — серце Лери на мить зависло в грудях, захолоджуючи кров у венах. — Ні, тату! Не кажи, що…

— Влад живий, — поспіхом перебив її Сергій. — Але стан у нього важкий. 

— Я хочу його побачити! Де він?

— На огляді у лікаря. Леро, він непритомний і дуже… У нього багато травм.

— О, Господи! — Лера важко опустилася на стілець. — Як це сталося?

— Поліція каже, що аварію спричинив інший водій. Слизька дорога, його машину винесло на зустрічну. Але він відбувся легше, бо був пристебнутий.

Слова батька автоматично запам’ятовувалися мозком, але Лера відмовлялася їх сприймати. Чому вона не зупинила Влада? Чому не переконала почекати до ранку? Дівчина боляче закусила губу, не стримуючи сліз. Що як… Ні, про таке не можна думати! Влад виживе. Інакше вона помре разом з ним.

— Медсестра забрала телефон Влада, щоб подзвонити його батькам, — Сергій сів поруч з донькою. — Чому Влад у місті? Ти казала, що він у Польщі.

— Він повернувся раніше, — Лера схлипнула, зустрівши погляд батька. — Через мене, тату. Я сказала йому про дідуся. Ця аварія… Влад був зі мною. А потім йому зателефонував батько і наказав їхати додому. Це все через мене.

— Не кажи дурниць, — рішуче похитав головою Сергій.

— У мене було передчуття. Дуже погане, навіть моторошне. Але я не зупинила Влада, не переконала його залишитися. Божечки, чому я цього не зробила?

Пекучі сльози заважали чітко бачити все навколо, але Лера все ж повернула голову, коли почула збоку швидкі кроки. І побачила в порожньому коридорі Ярослава та Христину. Вони виглядали страшенно переляканими.

— Де мій син? — гнівно блиснув очима Ярослав, зупинившись біля Сергія.

— У лікаря, — тихо відповів чоловік.

— Це ти його віз в лікарню? — Ярослав наблизився до батька Лери впритул. — Як він? Розповів як сталася ця аварія?

— Влад непритомний, — тихо відповів Сергій. — Аварія серйозна, а він був не пристебнутий.

— Господи! — ахнула Христина, притуливши долоню до грудей.

— Нісенітниця! Мій син ніколи не їздить непристебнутим! — гаркнув Ярослав.

— Не здіймайте галас! — обірвала його Лера, злетівши на ноги. — Це лікарня!

— Ти! — карі очі Ярослава перемістилися на дівчину і сповнилися темної люті. — Це все через тебе!

— А може через вас?! — Лера схлипнула, але витримала його погляд. — Це ви змусили Владика їхати вночі! Не могли почекати до ранку?!

— Якби не ти, йому б взагалі не довелося нікуди їхати! — гнівно промовила Христина, спопеляючи дівчину поглядом. — Владу лише проблеми від тебе!

— Легше, пані! — втрутився Сергій, похмуро поглянувши на Христину.

— А ти не лізь! — зиркнув на нього Ярослав. — Мрієш вдало видати доньку заміж? Ноги її тепер не буде біля Влада!

— А це не тобі вирішувати, — рішуче похитав головою Сергій.

— Ні, це буду вирішувати я! Пішли геть звідси! — Ярослав стиснув кулаки.

— Ця лікарня не твоя власність, — Сергій зробив крок вперед, ховаючи за собою Леру. — Вгамуйся, бо нарвешся.

— Це погроза? — Ярослав грубо штовхнув його в плече. — Погрожуєш мені?

— Ярику, не треба! — Христина підбігла до чоловіка, схопивши його за руку.

— Ця сімейка Влада в лікарню відправила! — Ярослав різко звільнив руку з пальців дружини і знову перевів погляд на Леру. — Задоволена, погань?!

— Не смій так називати мою доньку! — крикнув Сергій.

— Що тут за галас? — пролунав поруч суворий чоловічий голос.

Лера повернула голову і побачила високого широкоплечого лікаря. На вигляд йому було років сорок п’ять. Обличчя лікаря виглядало надзвичайно серйозним. Він підійшов ближче і Сергій одразу відступив від Ярослава на пару кроків.

— Як він, лікарю? — схвильовано запитала Христина.

— Стан дуже важкий. Владислава готують до операції, — лікар перевів погляд на Сергія. — Добре, що ти так швидко довіз хлопчину. Ще б трохи і...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍