Оксана Мрійченко - Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко

Коли в житті настає суцільна чорна смуга, найкращий вихід — поїздка на море. Спекотне літо, сонячна Одеса і цілий місяць в розкішному готелі. Ксюша майже повірила, що все буде добре, але з перших хвилин щось пішло не за планом. Один незнайомець, одна випадкова халепа і все летить шкереберть. Чому в серці з кожним днем все більше теплих почуттів до чоловіка, який повинен викликати зовсім протилежні емоції? Як зберегти витримку під зацікавленим поглядом магнетичних темно-сірих очей? І чи не стане ця поїздка на море справжнім туром за коханням?

Обкладинка:Д.Новицька

Глава 1.

Гаряче літнє сонце вже повільно опускалося за високі багатоповерхівки, але спека не спадала. Ксюша вийшла з будівлі офісного центру та невдоволено поморщилася. В кабінеті під кондиціонером було набагато краще, ніж на розпечених вулицях вечірнього міста з купою машин і пішоходів. Щедро прогріте сонцем повітря здавалося неймовірно гарячим, а вихлопні гази від автівок робили його надто щільним та важким для легень. В спекотну погоду на вулицях бізнесових кварталів майже неможливо дихати. Одразу хочеться сховатися кудись в парк чи під крони густих дерев, яких так багато в Києві. А це ж лише початок червня! Літо лише набирає обертів, тож найближчі три місяці доведеться терпіти цю задуху та жити в розпечених кам’яних джунглях. Добре було б поїхати кудись на відпочинок, до теплого пісочку та лагідного моря. Проте така розкіш найближчим часом точно не світить. 

Ксюші одразу стало сумно від цієї думки. Відгорнувши назад своє довге темно-золотисте волосся, що спадало на плечі густим розкішним водоспадом, дівчина рушила тротуаром до станції метро. Легка рожева блузка без рукавів під пекучими сонячними променями одразу стала нестерпно гарячою, проте подітися від спеки було зовсім нікуди. Сховавши руки в кишені своїх білих завужених штанів, що ледь доходили до щиколоток, Ксюша поправила на плечі білу сумку та прискорила кроки, щоб якомога швидше дістатися до найближчого затінку. Проте встигла пройти лише метрів тридцять. На секунду повернувши голову до дороги, дівчина різко сповільнила кроки, бо побачила в щільному потоці машин добре знайомий чорний позашляховик. Серце Ксюші сполохано стукнулося об ребра та враз стало свинцевим, заважаючи дихати. Чорний позашляховик зупинився поруч з тротуаром, дверцята біля водія відчинилися і з салону вийшов чоловік. 

Ксюша знала, що минулої зими йому минуло тридцять п’ять років, але рішучі риси обличчя та карі очі робили чоловіка трохи старшим на вигляд. Проте його аж ніяк не можна було назвати непривабливим. Охайно підстрижене русяве волосся, гладко поголене підборіддя та широка посмішка робили чоловіка магнетично гарним. А сірі штани та ідеально біла сорочка з недбало розстебнутими зверху двома ґудзиками дозволяли без перешкод милуватися міцним тілом. Проте Ксюші милуватися зовсім не хотілося. Вона добре знала, яким холодним і безжальним ставало це привабливе обличчя, коли чоловік злився. Що він тут забув? Чоловік причинив дверцята, засунув руки в кишені штанів та спокійно підійшов до Ксюші. Дівчині нестерпно захотілося втекти, проте напружене тіло неначе заклякло під темним поглядом, втративши здатність рухатися. 

— Привіт, Ксень! — посміхнувся їй чоловік. — Повечеряємо разом?

— Єгоре, скільки мені ще тобі повторювати? — Ксюша зітхнула, щосили намагаючись зберегти витримку та побороти страх. — Між нами все!

— Ні, не все! — погляд чоловіка став ще темнішим. — Думаєш можна ось так просто покинути відомого бізнесмена перед весіллям і забути про це?

— Ти сам винен в тому, що наше весілля не відбулося.

— Я ніколи нічого не шкодував для тебе, — Єгор підійшов до дівчини впритул. — Я позбавив тебе всіх турбот, подарував легке та приємне життя…

— І зрадив мені з секретаркою прямо у своєму кабінеті, — Ксюша сміливо зустріла його погляд. — Через тиждень після того, як зробив мені пропозицію.

— То й що? Вона лише коханка! А ти могла стати моєю дружиною. Я завжди дбав про тебе, пам’ятаєш? Дарував найкращі сукні, дорогі коштовності. І навіть власне авто! 

— Якщо пам’ятаєш, то я повернула тобі всі твої подарунки.

— Невже так подобається знову жити від зарплати до зарплати? — на обличчі Єгора з’явилася зневажлива усмішка. — Їздити додому на метро… Оу, забув! У тебе ж навіть дому свого немає. Мусиш жити з подругою в її старій тісній квартирі, щоб економити гроші. Це жалюгідно!

— Та краще вже жити в маленькій старій квартирі з подругою, ніж у розкішному маєтку з тобою, — погляд Ксюші став твердим. — Якою ж дурепою я була! Я виконувала всі твої забаганки, дозволяла тобі повністю розпоряджатися моїм життям. Ти ніколи не рахувався з моєю точкою зору та ще й зраджував.

— І все ж таки, коли знадобилася допомога, ти прибігла до мене. І я не відмовив, хоч ти мене і покинула! — хитро примружив очі Єгор. — А стосовно секретарки… Ти сама винна в тому, що я завів коханку! Була б трохи запальнішою в ліжку…

Обурення накрило Ксюшу потужною хвилею, під якою потонув весь страх. Різко замахнувшись, дівчина вліпила Єгору такого смачного ляпаса, що його навіть трохи розвернуло убік. Карі очі чоловіка вмить налилися люттю. Грубо схопивши Ксюшу за лікоть, він ривком підтягнув її до себе. Дівчина відчувала, що вирватися не вийде і від цього в серце знову почав заповзати бридкий страх. Вона чудово знала, яким лютим міг бути Єгор в гніві. Проте чоловік майже одразу відпустив її, помітивши, що їхня сварка починає привертати увагу випадкових перехожих. Єгор потер щоку, що вже помітно налилася червоною фарбою та зухвало усміхнувся.

— Як там твої батьки, Ксень? — раптом запитав він. — Я от думаю, може мені до них в гості з’їздити? Поговорити по душах з твоєю мамою…

— Не смій, — тіло Ксюші неначе паралізувало холодною тривогою. — Не чіпай мою матір! І припини переслідувати мене! Я не повернуся!

— Не хочеш по доброму? Гаразд! Тоді поверни мені борг! — прошипів крізь зуби Єгор, грізно нависаючи над дівчиною. — Я не буду чекати вічно! Приємної тобі подорожі на метро. Мабуть, о такій порі там страшний натовп і задуха!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍