Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

— Твоя розмова почекає до завтра.

— Не почекає! — гаркнув Ярослав. — Ти їдеш додому! Негайно! Або…

Влад роздратовано натиснув на кнопку, завершуючи виклик. А потім повернувся у спальню та почав натягувати на себе одяг. Робити це безшумно не виходило, тому вже за мить Лера поворухнулася і розплющила очі.

— Владику, — дівчина сонно сіла на ліжку, притуляючи до себе ковдру. — Куди?

— Батьки приїхали. Кличуть на розбірки, — Влад одягнувся, підійшов до ліжка і нахилився до Лери, торкаючись губами її губ. — Я скоро повернуся, кохана.

— На вулиці глуха ніч, — сірі очі дівчини перемістилися на темне вікно, зустріли погляд Влада і сповнилися тривоги. — Не їдь, Владику! Почекай до ранку.

— Я туди й назад,— Влад лагідно провів великим пальцем по її щоці. — Спи.

Холодна зимова ніч здавалася чорною, а сніг тепер сипався з неба густими клаптями. Сівши за кермо своєї автівки, Влад виїхав на дорогу. В кишені знову задзвонив телефон. Влад витягнув гаджет і роздратовано відкинув його на переднє сидіння. Через снігопад видимість знизилася до нуля, а дорога стала слизькою. Телефон невтомно дзижчав на сидінні, сяючи написом «Тато». Влад почав закипати і протягнув руку до гаджета, але пасок безпеки заважав дотягнутися. Втративши терпіння, Влад відвів погляд від дороги, відстебнувся і підхопив телефон. А потім очі раптом засліпило яскравим світлом фар.

Влад встиг побачити машину, яка на шаленій швидкості неслася на нього і вивернув кермо. Проте на слизькій дорозі повністю виконати маневр не вдалося. Влад відчув потужний удар, який відірвав його від сидіння. Легка спортивна автівка підскочила і покотилася дорогою наче м’яч, з тріском впала на дах і зупинилась. Влад з розгону налетів спиною на щось тверде і скрикнув від пронизливого болю. А потім реальність потонула в темряві.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно