Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

Влад витягнув телефон і набрав номер Лери. В динаміку лунали довгі гудки, але відповіді не було. Це насторожило Влада. Чому Лера не відповідає? Очікування тривало майже хвилину, а потім довгі гудки нарешті змовкли і в динаміку повисла тиша. Влад зрозумів, що дівчина взяла слухавку.

— Доброго ранку, кохана, — з посмішкою промовив він. — Не розбудив?

В динаміку так само висіла тиша, яка здавалася нестерпно важкою. А потім Влад почув тихий схлип, який боляче стиснув серце сталевими тисками.

— Владику…

— Леро, ти плачеш? Що таке?

— Дідусь, — Лера почала схлипувати ще дужче.

— Ох, — Влад одразу все зрозумів за інтонацією і тихо зітхнув. — Коли?

— Вчора. Похорон сьогодні о другій. Ми в селі. Ввечері їду додому з татом.

— Я зараз же їду в аеропорт.

— Ні, Владику, — заперечила Лера. — Тобі потрібно бути на ювілеї бабусі.

— Тобі я зараз потрібен більше. Скоро побачимось, кохана.

Поклавши слухавку, Влад швидко склав свої речі у дорожню сумку і спустився вниз. Залишивши сумку в передпокої, він рушив на кухню. Божена була там сама. Влад підійшов до жінки, яка одразу розвернулася до нього.

— Бабусю. Вибач, але я мушу терміново повертатися у Київ.

— Щось сталося? — Божена стала похмурою, зустрівши його погляд.

— Лера втратила дідуся. Він дуже багато для неї значив. Я мушу бути поруч з нею. Знаю, у тебе день народження, але…

— Їдь до неї, — Божена підхопила ключі, які досі лежали на столі. — Візьми мою машину. Залишиш біля аеропорту, Густав забере. У нього є свій комплект.

— Ти найкраща, бабусю! — Влад обійняв її. — Дякую.

Божена з посмішкою чмокнула його в щоку і випустила з обіймів. Влад покинув кухню і рушив у передпокій. Проте мимоволі зупинився, побачивши там батька.

— Куди зібрався? — різко запитав Ярослав, вказавши поглядом на сумку.

— Додому, — Влад обійшов його, взуваючи черевики. — Я потрібен Лері.

— Це жарт?! Ти нікуди не їдеш!

Влад мовчки натягнув пальто, підхопив сумку і вийшов на вулицю. Немає сенсу щось пояснювати батьку, це лише забере дорогоцінний час. Треба якомога швидше їхати до Лери, бути поруч з нею. Все інше зараз не має значення.

В аеропорту чекало розчарування. Найближчий рейс з квитками був лише ввечері. Влад сподівався, що з’являться вільні місця на інших рейсах, але зміг вилетіти з Варшави лише після настання сутінків. В Борисполі літак приземлився о пів на восьму вечора. Сівши за кермо своєї автівки, Влад поїхав до Лери. На Київ опустилася зимова ніч, а з темного неба почав сипатися сніг. Припаркувавши машину біля багатоповерхівки Лери, Влад вийшов на вулицю. Вже за кілька секунд він був біля дверей квартири, натискаючи на кнопку дзвінка. По той бік почулися кроки, двері відчинилися і на порозі з'явилася Лера у блакитному спортивному костюмі. Її очі були червоними від сліз.

— Владику, — Лера закусила губу. — Ти приїхав. 

— Йди до мене, — Влад зайшов у передпокій і зачинив двері, ховаючи дівчину в обіймах. — Моя маленька. Чому не сказала вчора?

— Я не хотіла псувати свято. Думала взагалі не відповідати, але… Захотілося почути твій голос, — Лера схлипнула, притискаючись до нього. — Я скучила.

— Я теж, — Влад випустив дівчину з обіймів, стягуючи взуття. — Ти сама?

— Мама залишилася в селі у подруги. Тато на нічну. Їсти хочеш?

Влад заперечно похитав головою. Знявши пальто, він знову обійняв Леру, вдивляючись в її заплакані очі. А потім нахилився і лагідно накрив губи дівчини своїми губами. Лера огорнула його обома руками, відповідаючи на ніжну ласку. Влад ще міцніше притиснув дівчину до себе, підвищуючи градус поцілунку до максимуму. Тендітні пальчики Лери спустилися на його груди, намацали ґудзики сорочки і почали їх розстібати. Влад підхопив дівчину на руки і поніс у спальню.

Позбувшись одягу, вони опинилися в ліжку. Влад заціловував кожен дюйм тендітного дівочого тіла, загортаючи його в пристрасну ніжність. Лера була м’якою та піддатливою як ніколи. Вона горнулася до Влада, неначе намагаючись сховатися в його обіймах. Це була особлива насолода. З терпким гіркуватим присмаком, але дуже чуттєва і ніжна. Влад розчиняв Леру в задоволенні і розчинявся в ній сам. Без залишку, до останнього стогону.

Опівночі Лера заснула в його обіймах. Дивлячись на стелю, осяяну тьмяним світлом нічника, Влад пестив долонею оголену спину дівчини і думав про коробочку з каблучкою, яка залишилася в кишені пальта. Мабуть, зараз не час. Лері треба трохи оговтатись від втрати дідуся. На тумбочці задзижчав телефон. Влад взяв гаджет і поглянув на екран. А потім обережно перевернув Леру на бік, виліз з ліжка і вийшов зі спальні, приймаючи виклик.

— Це перейшло всі межі, Владе! — пролунав у динаміку різкий голос Ярослава. — Тікати до цієї дівки з сімейного свята?!

— Я все пояснив бабусі і вона мене зрозуміла. На відміну від тебе, тату!

— Негайно додому! Ми з мамою прилетіли нічним рейсом. Є розмова!