Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Чому я вам до ніг своє життя складаю? 9 Мої найкращі дні вже поза мною, Не відаю, навіщо я живу. Пора вже обертатися в траву Чи спати під плитою кам'яною. Але мій дух не годиться з труною, І, доки сонце в мене наяву, Я чую в серці тугу світову, Вчарований безсмертя таїною. Віддав я до останнього гроша Позичене, але чому, не знаю, Не прагне спочиву моя душа, Так ніби я священний хліб ламаю І ще комусь його подати маю, Буханку взявши з Божого коша. 10 Під вечір заклекоче лелечиха, Піднявшись, мов газдиня, на гнізді; Впадуть на землю промені руді, Дрібні й цілющі, наче обліпиха; Як маминого хліба чорна криха, Мені літа запахнуть молоді; До мене по росі, як по воді, Прилине дівчина — молитва тиха; Це надвечір'я рідного села, Ця тута незбагненна і далека, Ця дівчинка, що світ в очах несла, Ця в небеса застромлена смерека, Що вітами махає, мов лелека, — Це все моїх останніх літ світла.

2000

11 В Стопчатові, де Багадунка грає Біля моєї хати, як струна, Там, де стоїть смерека поставна, Що мого батька юним пам'ятає, Я народився з ніжного зерна, В життя пішов, звабливе та безкрає, Тепер душа додому повертає, Від баченого й чутого сумна. Вітаюся з черешнею, з вербою, Не дивляться. Вина моя тяжка, Бо в світі я замало був собою. Куди подів я серце юнака, Не діткнуте ненавистю й клятьбою, І чисте, мов коханої рука?

2004

СОНЕТИ З КНИЖКИ
«ПАМ’ЯТЬ»
АВТОМОБІЛЬ Як вичесаний кінь, сяйний  автомобіль Виходить із воріт притихлого заводу. Як в жінку молоду, в його лискучу вроду Вдивляйся і тремти, вчарований всуціль. Ви разом будете серед незнаних піль Летіти приземки, під синню небозводу, І далеч, випита, як те вино, до споду, Бентежитиме вас, немов кохання хміль. Але остерігайсь: твойого духу сниво, Твій ангел, що крильми вкриває біг коліс, На тебе дивиться зневажливо й глузливо. Слухняний він, але, буває, йде навкіс, Танцює на бігу, як самогубства біс, І гине, й смокче кров із водія жаждиво.

2000

КОМП’ЮТЕР В комп'ютері сидить ув'язнена душа, Енциклопедія всезнаюча й прозора, Як електричний струм, невидима і скора, Услужлива, але холодна і чужа. Вона — раба твоя. Подібна до ножа, Захованого в плащ, її сумна покора. Спить на екрані миш — малесенька потвора, Твій зір за нею йде, її піймать бажа!