Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

- Ерін, - відповіла вона, посміхаючись.

- Дуже приємно, Ерін Давайте почнемо. Розкажіть трохи про себе і чому ви хочете працювати в нашій книгарні, - я сіла навпроти неї, готуючись слухати.

Ерін почала розповідати про свій досвід роботи і свою любов до книг. Я слухала її уважно, ставлячи додаткові питання. Її відповіді були змістовними, і я бачила, що вона справді захоплена літературою. Вона була студенткою, як і я, тому її теж цікавив тимчасовий підробіток. З часом, напруження дівчини пропадало і я теж розслабилась. 

- Я думаю, що ви ідеально підходите, але мені треба зв'язатись з власниками і тоді, я зможу дати точну відповідь, - сказала я, коли співбесіда наближалася до кінця.

- Дуже дякую, Ейло, - посміхнулася вона. - Я дуже сподіваюся, що зможу працювати тут.

Ерін залишила свій номер телефону і я зраділа думці, що в мене нарешті буде приємна напарниця, а не така, як Лілі. Ерін здавалась адекватною і з нею було приємно спілкуватись, хоча...про Лілі на початку, я думала так само.

Відкинувши такі думки подалі, я попрощалась з дівчиною і пішла писати повідомлення власникам про неї. 

Не пройшло і п'яти хвилин і я почула, як двері книгарні знов відкрились. Сьогодні прям ажіотаж! Але піднявши голову, я побачила Лілі, яка стояла з посмішкою на все обличчя. Від шоку, я виронила телефон. Її арештували, що вона тут, в біса, робить? 

- Шукаєте мені заміну? - запитала дівчина і почала наближуватись до мене і її посмішка ставала все більш загрозливою. Я намагалася залишатися спокійною, хоча серце билося так, що здавалося, воно вискочить з грудей. В моїй голові крутились сотні думок, але я намагалася сфокусуватися на тому, що відбувається. 

- Як тебе випустили? - запитала я, а очима почала шукати, щось гостре, для самозахисту. 

- Це не твоя вже справа, - відповіла Лілі, її голос став холодним. - Але я повернулася, щоб завершити те, що почала.

Все таки, яка вона психопатка! Я відчула, як всередині мене піднімається паніка. Лілі стояла вже зовсім близько, і я бачила, як її очі блищать від злоби.

- Ти думаєш, що можеш просто прийти сюди і залякати мене? - намагалася я говорити впевнено, але голос зрадливо тремтів.

- О, я не збираюся тебе залякувати, - сказала Лілі, і в її руці з'явився ніж. - Я збираюся зробити набагато більше.

Я кинулася назад, намагаючись знайти щось для самозахисту. Мої очі швидко обшукали кімнату, і я побачила важку книжку на полиці поруч. Не роздумуючи, я схопила її і приготувалася до удару.

- Не підходь, Лілі, - попередила я, намагаючись тримати дистанцію.

- Ти думаєш, що можеш зупинити мене книгою? - насмішливо сказала Лілі, і її посмішка стала ще ширшою. Але не довго вона посміхалась, як я кинула книжкою в неї, і на щастя, вона попала їй в обличчя. Гострий кут книги, подряпив її обличчя і я посміхнулась. Поки дівчина відходила від мого удару, я швидко побігла в підсобку і закрилась там. Я схопила телефон і хотіла набрати Деміана, але зв'язку не було. Написавши йому повідомлення, я сподівалась, що воно дійде до нього. Я чула, як Лілі кричить від злості в магазині.

- Ти не втечеш від мене, Ейло! - кричала вона.

Я чула її кроки, що наближалися до підсобки, і серце билося все швидше. Раптом я почула ще один голос - це був Люк.

- Лілі, що тут відбувається? - запитав він, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася тривога, - Я сказав просто приспати її, а не бігати з ножем, - Люк починав кипіти від злості. Вони вирішили присипати мене, точно ідіоти. 

- Вона знову намагається втекти! - відповіла Лілі. - Але на цей раз ми закінчимо це разом.

Я відчула, як всередині мене піднімається паніка. Я знала, що двері підсобки не витримають, якщо вони почнуть ламати їх. І саме це вони і зробили. Люк почав бити по дверях, а я відчула, як вони починають тріщати.

- Люк, припини це! - закричала я, намагаючись достукатися до нього. - Це все зайшло надто далеко

- Вибач, Ейло, - відповів Люк. - Але я не можу дозволити тобі залишитися з Деміаном. 

Двері зламалися, і я побачила Люка і Лілі, що стояли переді мною. Лілі посміхалася, тримаючи ніж, а Люк стояв з серйозним виразом обличчя.

- Тепер ти нікуди не втечеш, - сказала Лілі, наближаючись до мене.

- Не чіпляй її, - гаркнув на неї Люк. 

- Переживаєш за свою красуню? - посміхнулась Лілі. 

- Замовчи, - сказав Люк і підійшов до мене ближче. Я побчила, що він дістав якусь тряпку і схватив мене за обличчя. Я постарась відштовхнутись від нього, але хватка Люка була міцною. Опутивши очі вниз, я замахнулась ногою і вдарила по нозі Люка. Це трохи ослабило його хватку, але підійшла Лілі і тепер, вони тримали мене вдвох. 

- Це кінець для тебе, - посміхнулась Лілі, а Люк приставив до мого носа ту тряпку. Буквально, через декілька секунд, снодійне подіяло і останнє, що я бачила - божевільне обличчя цієї стерви Лілі.