Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

А з літечком – наш вік іще дитячий. «Вітерець сьогодні не серпневий…»
Вітерець сьогодні не серпневий, Жорстко в спину підганяє так… Значить, Спас іде вже яблуневий, Холод – це його фірмовий знак. Нині дід в підземнім переході Уже айстри людям продавав… Що ж, свої закони у природи, Хто б і що там не прогнозував. У Дніпрі темніє вже водиця, Жовте листю додає краси… Спас прийшов, готуйте рукавиці! Так було і буде всі часи. «Запах яблук заповнив всю хату…»
Запах яблук заповнив всю хату, Наче сік, який хочеться пити… Скоро Спас, уже днів небагато, А за Спасом закінчиться літо. Підвіконня усе в помідорах — Це щоб спека їх не попалила. Котрий день вона ходить по двору, Її витримать – просто несила. Літо наче довести нам хоче, Що воно ого-го ще як може! І тому, мабуть, дні вже і ночі Між собою так спекою схожі… Воно з тиждень іще погуляє, Наче парубок, так, наостанок, Бо на обрії осінь блукає Й зовсім скоро вже зійде на ґанок… «Загорніть мені літа, будь ласка…»
Загорніть мені літа, будь ласка, Кілька днів, в жовтий цей папірець. Я не хочу закінчення казки І не вірю, що літу кінець. Бо ще серце ритмічно тріпоче, Хоч сивин додалось в бороді. Так ще радістю бризкають очі, Наче сонце у літній воді. Розкришу я ці дні й, наче квіти, Посаджу у вазон на вікні. І ще довго смарагдове літо Зігріватиме серце мені.