Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

«Подивіться, подивіться, який у неї прекрасний грецький ніс!» або «Який правильний, чарівний лоб!» У котрої ж гарні плечі, та певна наперед, що всі молоді люди будуть цілком захоплені й раз у раз повторюватимуть у той час, коли вона буде проходити повз: «Ах, які чудесні в цієї плечі», — а на обличчя, волосся, ніс, лоб навіть не глянуть, а коли й глянуть, то як на щось стороннє. Таким чином думають деякі дами. Кожна дама дала собі внутрішню обітницю бути якомога чарівнішою в танцях і показати в усьому блиску добірність того, що в неї було найдобірнішого. Поштмейстерша, вальсуючи, з такою томністю спустила набік голову, що почувалося справді щось неземне. Одна дуже люба дама, що приїхала зовсім не за тим, щоб танцювати, з причини невеликого, як сама висловилась, інкомодіте[160], що сталося їй у вигляді горошинки на правій нозі, внаслідок чого мусила навіть надіти плисові[161] чобітки, — проте, не втерпіла й зробила кілька кол у плисових чобітках, саме для того, щоб поштмейстерша не забрала справді забагато собі в голову.

Але все це ніяк не справило гаданої дії на Чичикова. Він навіть не дивився на кола, роблені дамами, але раз у раз підводився навшпиньки виглядати поверх колів, куди б могла забратись цікава блондинка, присідав вниз також, видивляючись поміж плечей і спин, нарешті дошукався й побачив її, що сиділа разом з матір’ю, над якою величаво похитувалась якась східна чалма з пером. Здавалось, ніби він хотів узяти їх приступом; чи весняний настрій так подіяв на нього, чи штовхав його хто ззаду, тільки він протискався рішуче вперед, незважаючи ні на що; відкупщик дістав від нього такий поштовх, що заточився і ледве-ледве втримався на одній нозі, а то б, звичайно, повалив за собою цілий ряд; поштмейстер теж оступився і подивився на нього з подивом, змішаним з досить тонкою іронією, але він на них не глянув; він бачив тільки здалеку блондинку, що надівала довгу рукавичку і без сумніву, палала бажанням пуститися літати по паркету. А вже там, збоку чотири пари витинали мазурку; закаблуки ламали підлогу, і армійський штабс-капітан працював і душею, і тілом, і руками, і ногами, викручуючи такі па, яких і вві сні нікому не траплялось викручувати. Чичиков прошмигнув повз мазурку майже по самих закаблуках і прямо до того місця, де сиділа губернаторша з дочкою. Проте він підступив до них дуже боязко, не дріботів так жваво й франтовито ногами, навіть дещо зам’явся і в усіх рухах виявилась якась ніяковість.

Не можна сказати напевне, чи дійсно прокинулося в нашому герої почуття кохання, навіть сумнівно, щоб добродії такого роду, тобто не так щоб товсті, а втім і не те щоб тонкі, здатні були до кохання. Але з усім тим тут було щось таке чудне, щось у такому роді, чого він сам не міг собі пояснити: йому здалося, як сам він потім признався, що весь бал з усім своїм гомоном і шумом став на кілька хвилин ніби десь далеко; скрипки й труби затинали десь за горами, і все пойнялося туманом, схожим на недбало намальоване поле на картині. І з цього млистого, абияк накиданого поля виходили ясно й викінчено самі тільки тонкі риси знадливої блондинки: її овально-заокруглене личко, її тоненький, тоненький стан, який буває в інститутки перших місяців після випуску, її біла, майже проста сукенка, що легко і зручно охопила в усіх місцях молоденькі і стрункі члени, які позначалися в якихось чистих лініях. Здавалось, вона вся скидалася на якусь іграшку, виразно виточену зі слонової кості; вона тільки одна біліла й виходила прозорою і світлою з каламутної непрозорої юрби.

Видно, так уже буває на світі, видно, й Чичикови на кілька хвилин у житті обертаються на поетів, але слово «поет» буде вже занадто. Принаймні він відчув себе зовсім чимсь ніби молодий чоловік, мало-мало не гусарин. Побачивши біля них порожнього стільця, він зразу ж його зайняв. Розмова спочатку не клеїлась, але після справа пішла, і розмова навіть почала набувати форсу[162] але… Тут, на превеликий жаль, треба зауважити, що люди статечні й на важливих посадах якось трохи важкуваті в розмовах з дамами; на це майстри пани поручники, і ніяк не далі капітанських чинів. Як вони роблять, Бог їх відає: здається, й не дуже мудрі речі говорять, а дівиця раз у раз качається на стільці від сміху; статський же радник бог знає що розкаже: або поведе мову про те, що Росія дуже простора держава, або пустить комплімента, якого, звичайно, вигадано не без дотепності; а якщо скаже що-небудь смішне, то сам незрівнянно більше сміється, ніж та, що його слухає. Тут це зауважено для того, щоб читачі бачили, чому блондинка почала позіхати під час оповідань нашого героя. Проте герой зовсім цього не помічав, розповідаючи безліч приємних речей, які вже траплялось йому виповідати в подібних випадках в різних місцях, а саме: в Симбірській губернії в Софрона Івановича Беспечного, де була тоді дочка його Аделаїда Софронівна з трьома зовицями: Марією Гаврилівною, Олександрою Гаврилівною та Адельгейдою Гаврилівною; у Федора Федоровича Перекроєва в Рязанській губернії; у Фрола Васильовича Победоносного в Пензенській губернії та в брата його Петра Васильовича, де були своячениця його Катерина Михайлівна і троюрідні сестри її, Роза Федорівна та Емілія Федорівна; у В’ятській губернії в Петра Варсоноф’євича, де була сестра невістки його Пелагея Єгорівна з небогою Софією Ростиславівною й двома зведеними сестрам Софією Олександрівною та Маклатурою Олександрівною.

Всім дамам зовсім не сподобалось таке поводження Чичикова. Одна з них умисне пройшла повз нього, щоб дати йому це помітити, і навіть зачепила блондинку досить недбало товстим руло своєї сукні, а шарфом, що пурхав круг плеч її, розпорядилася так, що він махнув кінцем своїм її по самому обличчю; в той самий час позад нього з одних дамських уст злинуло разом із запахом фіалок досить колюче й ущипливе зауваження. Але чи він не почув справді, чи прикинувся, що не почув, тільки це було негаразд, бо думкою дам треба дорожити: в цьому він і покаявся, але вже після, отже пізно.

Обурення, у всіх відношеннях справедливе, відобразилось на багатьох обличчях. Хоч яка велика була в товаристві вага Чичикова, хоч він і мільйонщик і в обличчі його виявлялася велич і навіть щось марсівське та військове, але є речі, що їх дами не простять нікому, хоч хто він буде, і тоді прямо пиши пропало!