Олена Воротнікова - Трояндове весілля, Олена Воротнікова

«Станція Театральна», - голос метрополітену повернув її в дійсність.

Вона в натовпі вийшла до ескалатору і поїхала на гору, пропустив усіх поспішаючих, щоб не затоптали її білі лофери. Зробив крок на вулицю, Єва глибоко вдихнула тепле травневе повітря, застебнула кофтинку, вдягла сонцезахисні окуляри і поспішила до студії. Як гарно, що у неї є ця робота, ця вистава, сольний танець, чотири години поспіль вона не буде бичувати себе, а лише насолоджуватися танцем і музикою.

 

Ти сьогодні не Єва! Ти вогонь! – підійшов Олесь до неї по закінченню репетиції і поклав руки на її плечі, - може сьогодні ти складеш мені компанію? Тут, неподалеку, є гарний заклад «Buffalino», кухня італійська, гарні салатики і смачна кава, - очі його виблискували, як у змія спокусника. Якщо тільки італійська кухня, - відповіла Єва та зніяковіла, бо передбачала, що може бути після. І поки не розуміла, нащо їй це після, - мені треба час привести себе до ладу, - додала пані і подивилася на двері із написом «Жіноча душова». Ок, я буду чекати тебе в машині на парківці, скільки треба, - він повернувся до Єви спиною та відповів на настирливий довгий дзвінок, - Шопінг? Сьогодні не зможу, багато роботи. Давай наступним разом, люба…

 

Все, що відбувалося сьогодні, для Олеся, схоже було, звичайнісінькою справою – вино, делікатеси, лаунж музика, гарненька партнерка, номер готелю, секс, душ…

Гола Єва лежала на великому ліжку, прикрита білим простирадлом та дивилася на дзеркальну стелю. «Це я?» - вона дивувалася своєму сміливому рішенню:

«А чому ні?... Хто чи що може перешкодити їй отримати кайф від сексу? Головне - не закохатися в Олеся! Бо з його боку, це відносини без зобов’язань. А з її боку?»

А ти гаряча штучка, моя дівчинко! – обмотаний на стегнах рушником, вийшов із душа спокусливий Олесь, сів на ліжко і провів рукою по її волоссю, розкиданому по подушці. А ти Казанова! – усміхнулася Єва, замоталася простирадлом і пішла у душ.

«Гарячою штучкою її Семен ніколи не називав, та і він не був для неї ніколи «Казанова» - Єва стояла під теплим струменем води і згадувала останні дві яскраві та емоційні години свого життя.

Сонечко, ти скоро? Я для тебе викликав таксі, - Олесь зазирнув у душ, - Яка ж ти досконала! Ммм! Але вибач, мені треба їхати додому, - з штучним винним обличчям він зачинив двері.

«А ось і закінчення яскравого та емоційного!» - пронеслося в голові Єви:

«Тіло в захваті! А серце… в ньому щастя так і не сталося».

 

***

 

Єва прокинулася сьогодні раніше, бо багато чого треба було зробити.

Вона витягла з комори велику шкіряну валізу, ту якою користувався Семен, коли їздив у  відрядження і поскладала туди його речі та взуття. Після чого, шафа майже залишилася порожньою - її речей було зовсім мало. «Треба запланувати собі шопінг» - вголос сказала Єва, зачинила замки валізи і зателефонувала чоловіку:

Чого тобі треба? – почула вона незнайомий дівочий голос із протягуванням голосних звуків. Я телефоную Семену, - здивувалася Єва, бо в їх, колишній родині, не було звички хапати не свої телефони чи читати чужі повідомлення. Він зайнятий і взагалі, він не буде з тобою спілкуватися. Тільки у суді, -  знервоване відповів голос по той бік телефону. По перше, ми не переходили на «ти», по друге – заїдьте до моєї консьєржки і заберіть речі свого коханця, - Єва не очікувала від себе зухвалості і вимкнула телефон.

Але руки тряслися, серце колотилося, із очей текли сльози. Вона викотила валізу до ліфту і натиснула кнопку виклика. Двері відчинилися і відтіля вийшов Семен, гарний, з ароматом нових парфумів, в новій сорочці:

Привіт! – він із жалем оглянув зарюмсану Єву у старому домашньому халаті, - Я думав, що мої речі вже у консьєржки. Але в тебе не вистачило часу, – хмикнув він одним краєм вуст, забрав валізу і зайшов до ліфту. Треба було зателефонувати, - дорікнула Єва. Я забув телефон вдома, - вже за зачиненими дверями ліфту було чути його відповідь.

 

Єва зайшла до квартири і знесилена усілася на підлогу, обпершись спиною об шафу.  Вона подивилася на набридлі шпалери, на старезні меблі і вирішила, що треба взяти себе в руки, перестати рюмсати, скоріше розібратися із житлом, тобто – не віддати Семену ні сантиметра і почати робити ремонт, щоб про нього і згадки не залишилося. Подивилася на годинник, який стояв у шафі вітальні і швидко підхопилася, бо за годину треба бути у адвоката, а це інший район Києва, на метро їхати хвилин тридцять.

 

До Вас молода пані, - попередив адвоката молодий хлопець, стажер, за сумісництвом помічник адвокатської агенції. Нехай заходить, - не відриваючи очей від екрану монітора відповів адвокат.