Олена Воротнікова - Трояндове весілля, Олена Воротнікова

 

Єва граційно та повільно йшла по широкій вулиці, іноді зажмурювалася від швидкого вечірнього промінчика сонця, який пробивався крізь квітучі крони каштанів, волосся від вітерця іноді лоскотіло обличчя. Вона ловила на собі зацікавлені погляди парубків та насолоджувалася прогулянкою містом. Коли побачила на лавочці парочку прихильного віку, які розмовляли про щось, гучно сміялися й трималися за руки, захотілося плакати:

«А її родина закінчилася…І кохання теж… Де поділося кохання? А воно було?» - якщо ці питання в голові не припиняться, вона зійде з глузду.

Поруч із лавкою, де сиділа літня парочка, Єва побачила великий біг-борд, із запрошенням на виставу сучасного балету і дещо згадала - залізла у кишеню пальто, намацала візитку, витягла та прочитала «Клуб модерн балету». Цю візитку їй дав Олесь, колишній однокурсник, коли вони зустрілися у супермаркеті, він допоміг їй з величезним візком продуктів… Тоді вона не звернула увагу на цю пропозицію, бо Семен би не зрозумів її клубу та і як кинути учнів, яких вона по вечорам вчить сучасним танцям.

«Про це я подумаю завтра» -  пронеслася в її голові фраза улюбленої героїні Скарлет О’Хара із «Віднесених вітром», спустилася в метро і поїхала додому.

 

Оце так перевтілення! Дивовижно! А який колір волосся, а зачіска!– крутила сусідка Єву на порозі своєї квартири, - нігтики просто вау, - Богдана роздивлялася пані і дивувалася, що вона може бути такою красунею, - заходь, вип’ємо чайку. Дякую, я на хвилинку, - ніяковіла Єва від комплементів, - вже пізно, - та і мені треба побути наодинці, дуже багато всього трапилося.

Сусідки обійнялися і попрощалися.

Єва переступила поріг порожньої квартири, зняла верхній одяг і знову сльози покотитися по щокам. Вона зазирнула до спальні, потягнула двома пальцями з ліжка на підлогу постільну білизну. Тільки від однієї думки, що її чоловік водночас кохався і з нею і ще з кимось, по спині пробігла хвиля гидливості. Захотілося все перепрати, перемити, обідрати, що було навкруги, але на годиннику було вже пів на десяту вечора і вона обмежилася тільки зміною білизни і пранням.

«Дуже дивно, що Семен сьогодні ні разу не зателефонував і, навіть, речі свої із шафи не забрав… ймовірно, що там, у Тієї, речі першої необхідності для нього були… треба віддати йому речі і змінити замки…» - Єва засипала. День довжиною в життя закінчився.

 

***

 

Ранок почався зі спасіння горобця! Пташеня потрапило на лоджію через відчинене віконце і билося о скло крильцями, поки Єва не почула і не прокинулася.

Що ж ти таке дурнесеньке? – вона намагалася впіймати горобця, щоб випхати у вікно, але ніяк за ним не встигала.

Тоді, Єва взяла у шафі свою шифонову хустку, накинула її на дурненьке пташеня і обережно підтягла до відкритого вікна, розкрила хустку і побачила налякані маленькі оченята ще жовторотого горобця.

А ну лети додому! Тебе там вже у розшук подали! – вона дунула на розпатлану маківку пташеня і він, наче зрозумів - потеліпав крильцями, чирикнув Єві та полетів.

Вона вдихнула ранкове свіже повітря і відчула аромат каштану, який ріс прямо під її лоджією, усипаний квітучими гронами. Чуть далі виднівся дитячий майданчик із ще не затоптаною зеленою травою та яскравими різнокольоровими гойдалками й пісочницями. Ще пару годин і майданчик буде заповнений дітками і їх гомоном. Колись там буде бігати та сміятися і її донечка, Єва в цьому була впевнена. Та роздуми перервав ранковий дзвінок.

 

Привіт, - відповіла Єва по телефону на привітання Семена. Мені треба забрати свої речі, - почав Семен, - коли ти будеш вдома? Нащо я тобі вдома? – захвилювалася пані від, ще вчора рідного, голосу, - я спакую речі і залишу консьєржці.

Після хвилинної паузи, Семен видавив із себе:

Я учора подав на розлучення і розподіл житла.

Єва кілька разів проговорила про себе останні два слова і не знала, як зреагувати.

Агов, ти мене чуєш? – продовжив розмову Семен. Так, - відповіла Єва, а у горлі утворився ком, - це ж квартира моя…від моїх батьків, - нагадала вона колишньому чоловіку. То нехай це вирішить суд, а не ти! – закінчив діалог Семен і вимкнув телефон.

Єва тільки почала своє відродження та планування нового життя, а її знову «обухом по голові».

«Ні-ні, він не зможе забрати у неї житло, досить того, що він зруйнував все те, що називалося родиною… вона повинна бути сильною і щасливою… попри все» - давала собі ранкову установку Єва. Вона відкрила ящик зі своїм взуттям і витягла з самого низу коробку, протерла рукою пил і відкрила кришку. Так, це вони! Пуанти, в яких був її останній концерт на великій сцені: рожеві атласні, із затертою підошвою. Єва доторкнулася до них щокою, потерлася й відчула запах театру. Вона не розраховувала на відновлення класичного балету в своєму житті, бо їй тридцять, а балет - для молодих. І все рівно, вдягла їх та закрутила атласними стрічками навколо щиколоток, знайшла в телефоні музичне супроводження із балету «Спляча красуня» та почала рухатися.   

У великому дзеркалі шафи було відображення тоненької дівчинки у рожевих пуантах та в коротенькій шовковій піжамі з мереживом такого ж кольору. Вона неймовірно рухалася й робила «гранд пліє» та «батман тандю» під  музику. Витягнуті носочки ніжок, рівнесенька спинка, граціозність, рух волосся…

З кожним тактом Єва наповнювалася життєвою енергією та силою. Коли музика закінчилися, вона була впевнена, що її «Спляча красуня» прокинулася.

 

Хто ти, незнайомко? – Олесь зачаровано дивився на Єву, - дай я тебе обійму, - він притягнув до себе колишню однокурсницю і поцілував у щоку, - як це тебе твій велетень відпустив? Я ж правильно, розумію, що ти вирішила працювати у модерн балеті?