Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

Розділ 3, в якому добрі наміри призводять до поганих наслідків

Усю дорогу, ще відучора, Лагода себе картала. Звинувачувала за те, що виказала слабкодухість, що не змогла вбити цих двох розбійників, які випадково опинилися на її шляху. Підставила себе й своє надважливе завдання. Вона здогадувалась, що десь проговоряться ті відчайдухи, колись бовкнуть зайвого її переслідувачі, й матиме відьма знову клопоту, як і два роки тому.

Але втраченого не повернеш. Відпустила – то й побачить, чи будуть після цієї спонтанної доброти якісь наслідки. Хоча добрі наміри обов’язково призведуть до поганих подій. Ба більше, Лагода була особистою відьмою Повелителя темних сил. Вона б взагалі не мала відчувати якесь співчуття чи жалість. Але ж відчувала.

Лагода любила людей. Хоч і в минулому бачила від них чимало зла.

Життя потріпало молоду жінку мов осиновий листок. Бо якби ж то з дитинства в злиднях зростала, то, можливо, й виростила б у собі характер та злобу. Але ж ні – Лагода дорослішала в заможній родині купця. Біляву дівчинку, єдину доньку, всі балували й безмежно любили. Різним наукам та мистецтвам її вчили. Лагода і малювала, і грала на всіляких музичних інструментах, і розмовляла іноземними мовами. Грошей не жаліло купецьке подружжя на виховання та навчання єдиної доньки. Поки не дізналися правду про її народження. Та правда руйнівною силою випалила усю любов названих батьків. Розвіялася мов дим та турбота, коли дізналися купець та купчиха, що донька їхня насправді донька відьми.

Похилив голову огрядний купець. «Іди з дому нашого, кляте поріддя! Пригріли змію біля серця». Матінка ж гірко ридала, але торби якісь Лагоді зібрала. «Іди, донечко, будь-куди, не сором нас. Люди... Вони ж відьомство не люблять. Спалять і дім наш, і усі батькові склади». Так і опинилася купецька донька на вулиці.

Що чекає молоду вродливу дівчину у великому світі, якщо вона залишилася  без батьківської опіки та материнської любові? Нічого хорошого, страшна невідомість.

Гроші, які дала матінка, швидко скінчилися. І мусила Лагода якось заробляти собі на життя сама. Влаштовувалася у багаті доми то гувернанткою, то вчителькою.

Однак неймовірна природна краса, якою її щедро обдарувала доля, була для юної дівчини не подарунком, а покаранням.

Бо ж чи то сам багатій, чи якийсь його синок норовив до беззахисної юнки позалицятися, ущипнути, вирвати заборонений поцілунок. Тож і виходило так, що роботу вона міняла частіше, ніж рукавички. Переїжджала з міста в місто, з одного дому в інший, втрачаючи віру у свою щасливу долю. Та ще й чутки про її народження спокою не давали. Якщо вона має відьомську кров, володіє якимись здібностями, то варто, мабуть, їх розвивати, щоб захистити себе.

Хто бажає знайти знання, той знайде. То в міській бібліотеці на якихось захаращених полицях вона відшукувала  якусь книгу, то від знахарок та цілительок щось дізнавалася про темну магію, то й взагалі якось зустріла на своїй звивистій життєвій стежині справжнісіньку відьму, яка дечому навчала.

Так чи інакше Лагода здобувала знання про відьомство й навіть потроху почала застосовувати свою силу. З її недоброзичливцями, дійсно, часто траплялися погані події. Але ж не до смерті, в жодному разі не бажала Лагода нікому смерті. Син судді, що пробрався до неї вночі в кімнату й спробував силувати Лагоду до любощів, впав з коня наступного дня й ногу зламав так, що пів року ходити не зміг.

Один боярин, на всю околицю відомий бабій, захворів на чоловічу неміч. Бо ж  на вчительку музики своїх дітей око кинув. Вчителька, щоправда, недовго пропрацювала в них.

І знову повіялася, як нестримний вітер, у пошуках кращого життя. Найгірше трапилося з нею в домі княжого посадника. Адже закинула доля Лагоду аж у князівство Залісся, де влаштувалася на роботу до місцевого посадника, найвпливовішу людину після князя.

За звичним перебігом подій, іще видний мужчина якраз у розквіті сил, почав до бідної дівчини залицятися. Намарно все було. Лагода усі залицяння відкидала, аж поки не набридло їй це. І молода відьма, вже володіючи необхідними навичками, наслала закляття тимчасової чоловічої немічності на посадника.

Ой, що ж почалося після того вчинку необдуманого! Посадник розлютився, звинуватив її у відьомстві. Швидко організували не суд, а судилище. І постановили юну відьму стратити.

І, мабуть, відтяли б золотаву голівку від стрункого тіла, якби не закляття поклику на крові, про яке розповіла випадкова подруга-відьма.

– Ти, Лагодо, можеш так знайти свою справжню матір! Вона навчить тебе набагато більшого, ніж я навчаю, – вчила її закляттю та пересічна відьма.

Ніч перед стратою була безсонною, сповненою хвилювань та карколомних рішень. Знайшовши серед прогнилої соломи гострий камінець, Лагода, звиваючись від болю, розчикрижила собі руку, і покликала свою кровну матір.

Наступного ранку мить її порятунку була переломним моментом в житті Лагоди. Вона побачила, на що здатна сильна відьма.

На площі, де мала відбутися страта, підійнявся сильний буревій. Крик, ґвалт, незбагненне природне явище огорнули площу, й вона спустошилася. А Лагода врятувалася. Ще й познайомилася з Повелителем усіх темних сил.  

(Від  авторки: Детальний опис подій можна прочитати у главі 37 «Сповіді Сліпої Гори»)

То було її щире й жагуче бажання: робити те, на що інші не здатні. Опанувати знання й навички, які звичайним людям, не доступні. Бути сильною попри все. Лагода старанно переймала відьомські вміння у своєї матері. Однак теплі стосунки із дивною, чужою їй старою жінкою не склалися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍