Лаванда Різ - Зграя, Лаванда Різ

- Як цікаво ми виберемося? На морських черепах?

- Пора підкріпитися, - Ерік, байдужий до мого сарказму починає ритися у сумці, насвистуючи якусь жахливу мелодію. - А що, протеїнові батончики ти не додумалася захопити? Скільки разів ти жила у лісі, Нікі?

- Жодного. Я не настільки дика і не настільки одиначка. ... Правда, - додаю після кинутого на мене скептичного погляду. - А у тебе є своя зграя? - його витримка просто викликає захоплення. Але я ж так не можу, мені терміново потрібно відрити у ньому причини для моєї ненависті.

- Хочеш дізнатися мене ближче? - хмурячись, уточнює Ерік, знову мигцем глянувши на мене. - Зграя ... була.

- Не говори так, ніби нам вже не судилося бути разом з нашими сім'ями!

    Він тільки зітхає та відвертається. Їмо у повному мовчанні і на достатній відстані один від одного, щоб не скаженіти. Мене дратує як він жує і шарудить пакетиком, як мружиться та качає ногою.

Начебто запал протистояння альф трохи відступає, але нас один для одного все ще багато.

... Я не можу змусити себе не думати про Тіма. Згорнувшись калачиком на настилі з сухого листя, під зоряним ковпаком нічного покриву, в цій безлюдній якійсь точці земної кулі - я сумую через розставання з ним. Не хочу і не можу миритися з неминучістю. Не знаю, чи знайду у собі сили відмовитися від можливості бути з коханим. Відректися від цієї божевільної ейфорії та припливу адреналіну в моменти коли Тім поруч зі мною, від того стану, що робить мене щасливішою й сильнішою. Поки що життя без Тіма не має для мене великого сенсу.

Чую, Ерік теж мається безсонням.

- Ти вже зустрів свою обрану? - ледь чутно порушую я тишу ночі.

- Ага, - відповідає тільки лише через кілька хвилин. - Але я зробив їй шикарний подарунок - пройшов мимо.