Лаванда Різ - Зграя, Лаванда Різ

- Де вона, Еріку?

- Хитра сучка стрибнула за борт, розкусивши мої наміри, тільки-но вона мене засікла. Так що твоя бабуся нам ще дасть прикурити, а тепер сядь у кут та замовкни, - він не дивиться на мене, але як би це передати ... повністю звернений до мене. - Можеш молитися, я так розумію, від тебе і цього можна очікувати. Або тобі стало шкода старушенцію?

Сказати, що мені не подобається його тон - значить нічого не сказати, але якась частина мене немов у відключці, інакше не пояснити чому я слухняно роблю те, що він мені велить.

«Не твоє собаче діло» - вираз, який пішов саме від вульфенів. Саме такий вислів написано на обличчі Еріка, коли я крізь зуби все ж таки продовжую цікавитися, що він таке задумав. І йому вочевидь без різниці у якому я стані, я то холодію до повної байдужості, то клекочучи від лютої злості їду з глузду. Цього хлопця нічим не пройняти, він наполегливо рухається до своєї мети. Ненормальний! Вперше бачу такого неправильного альфу!

Ерік більше не посміхається і мені десь навіть образливо, що він анітрохи мене не боїться.

- А тепер врубай чуття, та відчуй у якій стороні найближча суша. Ми будемо добиратися туди уплав. Сумку я сам візьму, - з заклопотаним  виглядом, пробираючись мимо мене, видає Ерік.

- Чим поганий це плавальний засіб? До суші можна дістатися й  комфортнішим способом.

- Ні. Паливо закінчилося. До того ж я зробив пробоїну, ця крихта скоро піде на дно. Нехай пошукають.

- Але ... п ... - у мене просто немає слів, щоб описати мої емоції.

Ну ось ... мені точно загрожує виразка на нервовому ґрунті. Плавати я не люблю, особливо у бурхливому морі, але хіба мене хтось питав. Доводиться плисти. От би ми з Еріком відчули різну сушу.

... Як би не так. Поки я спльовуючи та чортихаючись вибираюся на берег, він вже прилаштувався на валуні, витягнувши свої довгі ноги.

- І де ми знаходимося, розумнику?

- Скоро дізнаємося, - енерджайзер схоплюється, хапає сумку та починає підійматися по схилу.

Я залишаюся стояти як вкопана. Через пару хвилин він обертається і дивиться на мене зі змішаним почуттям невдоволення та здивування.

- Кого чекаємо, принцесо? Ти в курсі, що тобі адже навіть трупом не світить стати? Якщо ти не будеш триматися поруч зі мною, Нікі, вони піймають тебе знову, але вже навряд чи стануть панькатися.

- Чому тебе це так турбує? Чому ти залишив мене в живих? Я врешті-решт хочу знати правду! Прямо тут і зараз! - моя войовнича рішучість стихає по мірі його наближення. - Ерік ...

У кілька стрибків він опинився поруч зі мною. У повітрі і так пахне грозою, а тут ще ці пронизливі сірі очі нагнітають атмосферу!

- Здається, я згадував, що тобі доведеться неухильно слухатися мене. Ніяких заперечень та примх, якщо хочеш вижити та поквитатися з клоунами з альянсу, - прямо таки з нелюдською поблажливістю до абсолютної злиденності у моїй особі, тягне Ерік, дивлячись на мене. - Так вже вийшло, що жінок альф з королівського родоводу було раз два і все. Хлопців звичайно трохи більше і мене знайдуть ким замінити, тим же Алексом, наприклад, а ось тебе замінити не вийде, ти у нас скарб, - клянусь ще трохи і в мене все ж таки зірве дах. Ця іронія мені як бику червона ганчірка. - Я не дам їм перевернути наш світ. Тепер я, Ерік Вуд, буду контролювати ситуацію, а не вона мене. За твоє життя можна добре сторгуватися, якщо раптом виникне критична загроза. Ти мій козир, Нікі. Тому ти жива.

- А чи не забагато ти на себе береш?

- У мене гени те що треба. Сама ж сказала, я супер ватажок, - Ерік скорчив мені криву посмішку. - Вперед, потрібно досліджувати місцевість. І ось ще що - навіть не думай втекти від мене. Я все ж таки сподіваюся, що ти не повна ідіотка.

«Що ж, може, саме час розкрити свої карти?»

- Я знайду тих, хто зможе захистити мене набагато краще, ніж ти, - піднявши голову, заявляю йому. На що він тільки похмуро зітхає:

- Ти все ж таки ідіотка. ... Альянс ні перед чим не зупиниться, як ти вже встигла помітити. І якщо ці твої захисники тобі хоч якось дорогі – звільни їх від такої сумної долі. Їх приберуть з дороги, і чисельність їхньої зграї у цьому випадку не важлива. Ніколь, ми вистоїмо лише удвох, об'єднавшись, як би безумством це не уявлялось. .... Але тобі ще треба змиритися з цими думками, - він розвертається та йде, більше не обертаючись. Він навіть не сумнівається, що я піду за ним.

І мені нічого іншого не залишається – як плентатися слідом. Це принизливо, мені як альфі приймати його лідерство, але я все ж таки не кретинка, як він стверджує - я визнаю, що у його словах є розумна логіка і що ми змушені запрягтися у цю хрінь удвох.

- Так це, твою ж мати, острів! - виношу я і без того очевидний вердикт після нашого п'ятигодинного походу по колу. - І хтось дуже далекоглядний втопив нашу яхту. Ми з тобою і правда залишимося разом до кінця, бо діватися нам нікуди! Відмінно сховалися! - чому він не злиться, як би я не намагалася? - Ми тепер чортові Робінзони! О, милий, це була прекрасна ідея саме так вирішити усі наші проблеми!

- Досить істерики! Ми виберемося, - по-перше, його це ні краплі не бентежить, по-друге, він спокійний як удав. Дивиться вдалину, впершись руками в боки. А я вже уявляю, як ми борсаємося у цьому піску і я луплю його кулаками.