Ірина Скрипник - Мовчазний граф, Ірина Скрипник

— А ти усвідомлюєш, що я можу зробити з тобою, княже? — прошепотів граф, заглядаючи монарху просто в очі. 

У його зіницях блиснуло щось холодне й небезпечне і Святополк відчув, як його серце зробило болісний удар. Від Радимира віяло чимось не просто загрозливим, а нелюдським. Це лякало.

— Як щодо того, щоб перетворити всі рідини твого тіла на розплавлене срібло? — голос графа став ледь чутним, майже невловим. — Тобі ж подобається срібло, княже?  

Князь не зводив з нього очей. Він не мав права відступати. Але Радимир раптом змінив позу, нахилив голову, ніби щось обдумуючи, а потім... відступив.  

Його рухи знову стали неквапливими, розслабленими, майже грайливими. Він повільно повернувся, пройшов до столу, ковзнувши пальцями по його поверхні, і взяв у руки князівську печатку, задумливо оглядаючи тонкі срібні узори.  

— Хоча ні, — промовив він, перевертаючи печатку в пальцях. — Це було б занадто швидко. І занадто милосердно.   

Несподівано підняв голову, повертаючись до князя. Святополк увесь цей час мовчки спостерігав за ним.  

— В мене є краща ідея, — голос графа знову став лагідним. — Зрештою, справжні розваги лише починаються.  

Вітер за вікном раптово здійнявся, ляснувши важкими шторами, і вогонь у свічці затремтів ще дужче, кидаючи тіні, що здавалися все більш живими