Маїра Цибуліна - Племінниця графа Бейлі , Маїра Цибуліна

Бідолашна сирітка Лілі Вотерс повертається з пансіонату для шляхетних дівиць до своїх багатих родичів, яких вона ніколи не бачила, які не хотіли її знати досі. Грегор Бейлі - один із найзнатніших аристократів Англії; перший повіса Лондона, улюбленець всіх жінок і леді; єдиний опікун дівчини після смерті її батьків. Він повинен забезпечити її солідним приданим, щоб знайти їй гідного та порядного чоловіка. Але при першому ж погляді на свою племінницю граф Бейлі зрозумів, що не зможе віддати її іншому так, як сам пристрасно захотів стати її єдиним чоловіком, якому вона належатиме. Які сімейні таємниці доведеться розплутати головним героям, щоб знайти щастя вдвох?

Вступ 1

 

Вступ 1

Шотландія, 1856 рік

 

Молодий юнак почув дитячий плач, що йшов з-під ліжка, тому страшенно здивувався, коли заглянувши туди, побачив там дитину. Напевно, це дитя якоїсь служниці, вирішив він.

- Іди до мене, - мовив Грегор, простягаючи руку до дитини. - Не бійся, крихітко, я тобі нічого поганого не зроблю. Обіцяю.

Але маля не бажало вилазити звідти, проте припинило ревіти.

- Що ти тут робиш, малий? - продовжив Грегор свій допит. - Де твоя матуся? Тебе хтось образив? Тому ти ховаєшся тут? Ти мені розкажи, маленький, не бійся. Я покараю твого кривдника, обіцяю. Як тебе звати, хлопче?

- ... ілі, - почув він тоненький голосок дитини.

І не встиг Грегор перепитати, як побачив біляве довге волосся, що з'явилися з-під ліжка. А потім і блакитні очі малюка. Він відразу зрозумів свою помилку.

- Ти дівчинка?! - здивувався він, коли побачив маленьке янголятко з заплаканими очима і розпущеним, розкуйовдженим волоссям. Злякане дівча кивнуло своєю голівкою, скоса спостерігаючи за ним. - Та ще яка гарненька! Де ж твоя матуся? - запитав Грегор, посадивши дитину на ліжко і спостерігаючи за нею з цікавістю.

- Вона на небесах, сер, - відповіла дівчинка.

- Тоді де ж твій батько? - продовжив Грегор розпитувати дитину, витираючи пальцями сльозинки з її щічок.

- Він теж на небесах.

У цей момент в кімнату без стуку увірвався довгоногий Берні, який охороняв маєток. Побачивши дівчинку, він крикнув комусь через двері:

- Вона тут! У кімнаті сина господаря!

Почулися чиїсь гучні голоси і кроки, і в кімнату увірвалися ще двоє громил. Дівча, побачивши їх, притиснулася до Грегора, його вуха уловили тихе ридання.

- Не віддавай мене їм, містере, - шепотіла дівчинка. - Вони погані! Будь ласка! - просило його дівча із такими сумним поглядом, повним печалі, туги і сліз, що у юнака серце защеміло від невимовного болю. У його голові промайнула дуже дивна думка, котра сильно здивувала хлопця. Грегор подумки собі пообіцяв оберігати це маленьке створіння, допоки йому вистачить сил.

- Ось, ти де, негіднице! - закричав один із громил, швидкими кроками прямуючи до ліжка, де сидів Грегор з дівчинкою. - Мілорде, вибачте, що ця шмаркля завадила вашому відпочинку.

- Ми її зараз заберемо, не хвилюйтеся, мілорде, - сказав другий громило.

- Хто ця дівчинка? - запитав Грегор, ніжно стискаючи тремтячі плечі крихітки. - І що вона взагалі робить в цьому маєтку?

- Ми не знаємо, сер, - сказав Берні. - Але повинні охороняти дівча до приїзду графа. Так наказав чоловік, який привіз дитину.

- Коли це було? І хто та людина?

- Вчора, сер.

- А хто був той чоловік, нам не відомо, мілорде. Це нас не стосується.

- Коли повинен приїхати мій батько? - задав Грегор питання таким жорстким тоном, від якого покосилися всі троє громил.

- Ми не знаємо, господарю, - відповів один найсміливіший.

- Якщо не знаєте, то ідіть геть звідси, виродки! - наказав їм Грегор, піднявшись на ноги. Дівчинка як і раніше чіплялася за його руку, не бажаючи її відпускати.

- Не бійся, маленька, - заворкотав Грегор до дівчинки, притримуючи її іншою рукою за плечі. - Я тебе їм не віддам.

- Але, сер, у нас наказ охороняти малявку до приїзду самого графа, - сказав один з громил.

- Ідіть геть, я вам сказав! - крикнув Грегор, гнівно свердлячи охоронців своїм похмурим поглядом, який не терпів ніяких заперечень. - Мала залишиться зі мною, поки не приїде мій батько. Зрозуміли мене?!

- Так, господарю, - погодилися всі троє відразу.

- А зараз вимітайтеся звідси, покидьки! І пришліть сюди Жаннет негайно, і нехай принесе що-небудь поїсти дитині. Зрозуміли, бовдури?! І хутчіше, ледарі! А то кажуть, що я копія мого батечка. І якщо я серджусь, то …

Охоронці добре знали вдачу старого графа Бейлі, і то не по чуткам, а на власній шкурі відчули гнів свого господаря. Тому якщо єдиний спадкоємець їхнього хазяїна пішов у свого владного деспота-батечка, то їм не хотілося сердити це господарське щеня. І через це чоловіки швидко повибігали з кімнати, грюкнувши за собою дверима.

- Ось бачиш, вони пішли, - мовив тихим голосом Грегор, сідаючи на ліжку біля дитини. - Я їм не дозволю завдати тобі шкоди. Ти мені віриш, маленька моя? - запитав він, заглядаючи в дитячі очі. - А тепер припиняй цю мокру справу! А то дивись - затопиш мені постіль! Тоді де я буду спати?

Дівчинка посміхнулася добродушному жарту її рятівника і притиснулася всім тільцем до нього, міцно обіймаючи його за плечі, не бажаючи його випускати зі своїх обіймів.

- Та ти мене так задушиш, крихітко! - пожартував молодий юнак, ніжно і обережно притримуючи плечики дитини. - А скільки тобі років, дорогенька?

- П'ять, - почув він дитячу відповідь.

- А тобі скільки? - сміливо запитала його дівчинка, послабивши обійми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍