Альбіна Вишневська - Поклик серця, Альбіна Вишневська

Чоловік з'їв борщ за лічені хвилини, а аромат свіжого запеченого хліба з хрусткою скоринкою взагалі зводив з розуму.

- Чудово, просто чудово, твій апетит мене радує.

Жінка залюбки налила ще борщу, сіла неподалік і повільно щипала з невеликого окрайця хліба маленькі грудочки та клала їх собі до рота.

- Смачно, так колись мама готувала.

- Ти був чудовим сином? Батьки тебе любили, а зараз тобі їх не вистачає?

- Так, але я розумію, що рано чи пізно настає той час, коли все змінюється. Лише пам'ять не дає забути те приємне, що було колись. Не дивлячись ні нащо.

- Якщо у минулому було багато гарного, то треба жити зі світлим почуттям вдячності, вони десь поруч, просто ти їх не бачиш.

Володимир усміхнувся та тільки зараз помітив, що на грудях жінки висить старовинний амулет з кривавим рубіном в центрі. Вперше бачив таку незвичну прикрасу. Та й поціновувачем старовини не був.

- Здається, я почуваю себе краще. Підкажіть, де можу знайти свої речі?

- Чоловіче, раджу тобі не поспішати у реальний світ, там не так все добре, якби ти хотів.

- На що ви натякаєте? - вже більш пильно спостерігав за жінкою та намагався зрозуміти ситуацію, в якій опинився.

- Нехай все йде так, як того вимагає час. Залишся тут на декілька тижнів. Тобі потрібні сили, щоб зустрітись зі своїм справжнім ворогом віч-на-віч.

Володимир встав з-за столу та нарешті побачив свої чисті речі, які були акуратно складені на табуретці. Зверху лежали документи та телефон.

- Якщо ти зараз увімкнеш ось це, тебе одразу почнуть шукати, — жінка роздратована, він це розуміє з її голосу, але ж ховатися не варто. 

Всі будуть його вважати зниклим. І єдиний, кому він довіряв, це Роман, з ним вони вже сотні років товаришують. А Ксенія, його наречена? Ні, він так не зможе.

- Близькі люди будуть переживати, я змушений їх сповістити.

Чоловік бере правою рукою телефон, але не встигає його увімкнути. Стареча рука стискає його зап'ястя та зупиняє.

- Іншого шансу в тебе вже не буде. Поруч з тобою є ті люди, які мають чорні задуми. 

- У кожного бізнесмена є вороги, це для мене не новина. 

- Володимире, якщо ти звідси підеш, то вороття та спасіння не буде.

- Ви дуже часто говорите загадками. У мене склалося враження, що ви хочете...

Жінка ще раз стиснула його зап'ястя та подивилась йому у вічі темними очима так, що по тілу пройшов енергетичний струм.

- Дурне хлопчисько, — це останнє, що почув Володимир, заплющуючи очі.

На його обличчі грав промінь вранішнього сонця. Чоловік оговтався від важкого сну та спробував поворухнути кінцівками. Легка млявість наповнювала кожну клітину його тіла. Але свідомість вже активно борсалась. Він в полоні? Це якийсь магічний куточок у лісі? Що це? І ця жінка... Вона випромінювала силу та володіла інформацією, яка з напівнатяків лише лякала.