Альбіна Вишневська - Поклик серця, Альбіна Вишневська

- Ви робите мені боляче. Відпустіть.

А він не слухав її, просто уважно розглядав обличчя і розумів, що справжня, його. Ця невеличка родимка на шиї. Він її чудово запам'ятав, бо цілував сотні разів під час зустрічей.

- Тепер ти від мене нікуди не втечеш. Бо я вільний, і єдине, чого мені не вистачало у цьому житті — це ти, Яринко.

На її віях затріпотіли сльози, вона розгублено кусала вуста та вивчала його обличчя. А чоловікові здавалось, що вона говорить йому в голові про те, як його кохає та як сумувала у розлуці.

- Хто в нас? Ти дізнавалась?

- Хлопчик, — шепоче.

- А як твоя бабуся? Вона певно незадоволена тим, що я залишив тобі подарунок?

- А не було ніякої бабусі, — злітаюсь щирі зізнання. 

Її вільна рука дістає з сумочки старовинний амулет.

 - Я все тобі розкажу, якщо ти мені довіряєш і не тримаєш образи. Так треба, щоб відшукати справжнє кохання, розумієш. І коли народжується хлопчик, це благословення для нас. Це підтвердження того, що поклик серця спрацював на сто відсотків, не зважаючи на безліч факторів.

- То ти не живеш у лісі та не ігноруєш цивілізацію?

- Ні, але мій будинок розташований біля лісу, це моя сила та міць.

Ярина підіймається з-за столу та нарешті демонструє чоловікові свою вагітність.

- Я шокований, але щасливий, бо знайшов тебе. Я кожного тижня з'являвся у вашому селищі, але не зустрічав тебе. А сьогодні.

Вказівний пальчик Ярини торкається до його губ та змушує замовкнути.

- Краще поцілуй мене та доторкнися до нього, він на тебе чекав. 

Вуста дівчини солодко відповідають на поцілунок, а під рукою чоловік вперше відчув ворушіння своєї ненародженої дитини.

- Назавжди моя, — шепоче на вухо та ніжно пригортає до грудей. 

- Назавжди мій.

Кінець