Альбіна Вишневська - Поклик серця, Альбіна Вишневська

4

Володимир поспішив у хату та посеред великої кімнати зупинився. Та які альбоми? Які фото? Тут навіть натяку немає на щось сучасне. Враження, що потрапив у довоєнні часи та перебував у найбіднішому будинку.

- Я хочу її бачити, нехай вона особисто мені в очі скаже, що та зустріч нічого для неї не варта. Ви ж знаєте, де її шукати?!

Чоловік вибіг на вулицю та голосно звернувся до Ярини.

- Не второпаю, нащо вона тобі? Чи закохався, маючи наречену?

В грудях ніби щось стисло серце. Так, вона має рацію... Ксенія...вона сучасна, сексуальна та зручна. Але впевнений, що не відчуває до неї чогось більшого за пристрасть. 

- То ви не дозволите її побачити?

Він хапає її за руку та змушує подивитись в очі. І цей погляд...так, він лякає, бо карі очі потемніли, а зморшкувата рука одразу сіпнула з особливою силою, що Володимир здригнувся.

- Щоб ти задурив дівчині голову?

Знову всередині чоловіка щось приємно затріпотіло. То Ярина щось знає. Знає та боїться наслідків.

- То вона також цікавилася мною? Скажіть правду, нащо граєте з нашим життям.

Ярина вириває руку та мовчить, на старечому обличчі вже немає тої іронічної усмішки, а плечі опустилися.

- Тобі час повертатися додому, але дій за своїм планом, не довіряй нікому з близьких. То саме вони — причина твоїх бід. А тепер йди.

- Я нікуди звідси не піду. І якщо треба, кожного дня буду з'являтися на березі, навіть якщо проженете мене звідси.

Ярина усміхнулась та швидко зникла з очей.

Наступний ранок був схожим на інші, але роса не така густа, як тоді, першого разу. Він повільно йшов знайомою доріжкою до річки та вслуховувався у найменші звуки. Сміх. Так, десь глибше лунав дівочий сміх. Невже знову марить і це просто галюцинації? Годі, годі ятрити душу, треба на власні очі побачити ту загадкову дівчину.

І вона дійсно була там, стояла оголена по талію у воді та весело грала з краплями води.

- Ти знову прийшов? - вона одразу обернулась, сплівши руки на оголених грудях. 

- Кожного дня тут був, а ти десь зникла.

- Тоді йди до мене, якщо не боїшся, — тонкий голос медом розливався у просторі, а очі чоловіка жадібно вивчали красуню.

- А ти не зникнеш, як минулого разу?

- Ні, бо ти мені подобаєшся.

Володимир легким порухом рук зняв з себе сорочку та штани. Знав, що це було занадто та байдуже. Окрім них, тут нікого немає. 

Крок за кроком він долав відстань та сподівався, що зможе доторкнутися до неї. 

- Здається, я закохався з першого погляду. Чи сила повірити в таке? - шепоче, торкаючись до волосся незнайомки.

Сьогодні воно знову розплетене та густими пасмами вкриває тонкі плечі та повні груди. Дівчина тремтить та недовірливо дивиться в його очі.

- Так не буває, сказала б я раніше, але...

Здається це почуття взаємне, він це відчуває. Його гарячі вуста торкаються до ніжних губ дівчини, і здається реальність для них двох зупинила своє існування. Навіть прохолодна вода не змогла зупинити той пекельний поклик, який вирував у душах двох закоханих. Чоловік, міцно тримаючи дівчину на руках, обережно доніс до берега, а потім поклав на траву та цілував жадібно та пристрасно. А вона грала кінчиками пальців з його волоссям та ніжно стогнала на вухо, коли він вперше зробив її своєю жінкою.

- Я тебе кохаю, — шепотів їй на вухо, а вона ті ж сами слова шепотіла йому у вуста.

- Тільки не зникай, не бійся Ярини, — каже впевнено, дивлячись їй у карі очі, коли вона лягла йому на груди.

- Вона не відпустить мене, ніколи. Тут інший світ, який відрізняється від твого. 

- Але ж все можна вирішити, просто треба докласти зусиль.

Вона знову посміхається і хитає головою, не погоджуючись з його твердженням.

- Тут наша сила, а не там, у місті. 

- Але я не зможу тебе залишити тут. Все, що тут відбулось...воно не награне, а справжнє, розумієш.

Володимир кладе дівочу долоню на своє серце та усміхається. 

- Воно тепер б'ється лише для тебе. І я ладен зробити все, щоб ти була зі мною.

- А наречена?

- Я розірву наші стосунки, це не проблема.

- А твій бізнес? Ти ж живеш своїм дітищем. Це твоя сила та міць.

Вперше він замислився у подібному руслі та замовк. А чи важливо тепер все те, за що його хотіли вбити? А чи хоче знову пазурами виривати чергову перемогу? До чого ще тягнеться його душа? Можливо досить гнатися за визнанням та згадати про мрію дитинства?

- З роками люди змінюються. Я б хотів мати родину. Але з цією роботою...

Й одразу згадав батька, його постійно не було вдома, а мама страждала, самотужки виховуючи сина та долаючи всі життєві дрібниці. Чи це було справжнє подружнє життя? Чи можливо просто якась дурна гра у дорослих, пов'язаних спільною дитиною?

Дівчина поцілувала чоловіка у шию та повільно звільнилась від його обіймів.

- Мені час йти.

- Я й досі не знаю твоє ім'я, моя чародійко, — усміхнувся  та доторкнувся вказівним пальцем до шовкової шкіри стегна.

- Ярина, мене звати Ярина. Не оригінально скажеш? - знову усміхається та сплітає волосся в тугу косу.

- Батьки так вшанували повагу до бабусі?

- Мама, я не мала батька, він так і не зміг обрати те, що важливо у його житті, на жаль.

Дівчина зіскочила на ноги та почала швидко одягатися. Чарівний квітчастий сарафан підкреслював її принадні форми, а він продовжував лежати на траві та спостерігати за її рухами. І він вже знав відповідь. Вона буде його, і її бабуся не заборонить йому кохати цю дівчину.

- Я не хочу, щоб ти зникала. Краще розкажи, де твій дім. Познайом з ріднею.

Чоловік вже давно зрозумів, що лише поруч з лісом, річкою, мати зв'язок з природою — це головна умова їхнього існування. І ні, його вже не лякало те, що пані Ярина читала його, як розгорнуту книгу.   Якщо вона постійно зчитує його думки, то певно знає, що він хоче зробити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍