Альбіна Вишневська - Поклик серця, Альбіна Вишневська

- Не сьогодні, колись, іншого разу.

Володимир напружився та звівся на ноги, схопив дівчину за руку та притягнув до своїх грудей.

- Ти тепер моя, нікому не віддам.

- Відпусти. Я маю йти.

- Лише тоді, якщо скажеш, що обов'язково завтра зустрінемось. 

- Обіцяю. А тепер відпусти.

Щаслива усмішка на вустах супроводжувала його до вечора, аж поки не з'явилась з глибини лісу пані Ярина. Вона повільно йшла з кошиком квітучих трав та пильно дивилася на чоловіка.

- Знову бачив її? Ця дівчина забила тобі памороки?

- Не бачу в цьому нічого страшного.

- Її матір дуже довго страждала, коли коханий не її обрав. Померла молодою від туги.

По тілу чоловіка пробігло неприємне дрижання. Але ж він не такий. 

- Тобі час повертатися у місто. Твої вороги не дрімають, час їх подолати.

- Не впевнений, що хочу туди їхати.

- Дивно, ще два тижні тому ти так не вважав. Щось кардинально змінилося?

- Вона з'явилась у моєму житті. Тому прошу одразу: не втручайтеся. Я не дозволю вам зруйнувати наші стосунки.

Ярина щиро посміхнулась та чомусь доторкнулась до свого амулета. Потерла його старечими пальцями та знизила плечима.

- Хочеться вірити у твою щирість. Та не можу. 

Він навіть не обурювався всередині. Нащо? Багато слів іноді заважають, а от справжні вчинки лише підтверджують щирість намірів.

Наступні п'ять ранків були насичені коханням та неймовірними розмовами про майбутнє. Володимир обіцяв повернутися одразу після продажу бізнесу, а вона обіцяла його чекати. Вперше Ярина наважилася запросити чоловіка до себе, але зупинила це бажання, змусила себе не поспішати.

Цього ранку не було сонця, а сині хмари оманливо блукали по небу та погрожували зливою. Володимир вперше прийшов на берег річки раніше на п'ять хвилин і побачив, як Ярина повільно розкладає свій одяг на траву, як тендітно потягується вгору та розплітає довге волосся. Вона навіть не розуміє, яка зваблива. Він впевнений, що ця дівчина занадто цнотлива, але зваблива та смілива.

- Можеш не ховатися, я знаю, що ти поруч, — сміється та обертається до чоловіка, ховаючи оголене тіло за довгим волоссям.

- Мені подобаються подібні сеанси стриптизу. Це збуджує, дівчинко.

Він зараз її у свої обійми, жадібно цілує та згодом відчуває, що до його ноги щось торкається прохолодне.

Звертає увагу на цей подразник і перед очима бачить старовинний амулет Ярини.

- Бабуся тобі його подарувала? - питає здивовано.

Вона мовчить та просто усміхається. Втім, це не важливо, бо він тут лише для того, щоб знову відчути її обійми, щоб кохати до нестями. 

На прохолодну траву повільно опускаються два сплетених тіла, а у простір лунають стогони пристрасті.