ліліанаа - Ти - і є моя вбивця , ліліанаа

Мені було дуже складно заснути не у своєму ліжко, тому вирішила йти додому. Вийшовши з кімнати я підійшла до дверей спальні Томаса і заглянула усередину, в ліжку він був не сам тому я хутчіш хотіла піти звідси. Опинившись на першому поверсі я проходила повз вітальню ліворуч та кухню праворуч, я трохи підійшла, щоб глянути чи спить Арлен. Я нічого не побачила, але відчула позаду себе тепло, а згодом і руки на моїх плечах.

 - Арлен.. - прошепотіла я тремтячим голосом. Він схилив голову та торкнувся до моєї шиї поцілунком.

 - Томас прийшов не сам. - хриплим голос він нагадав мені те, що я не так давно бачила.

 - Я їх бачила. - тихо відповіла і повернулася до нього. Навіть крізь темноту я розгледіла його неймовірне підтягнуте тіло. Не усвідомлюючи сама себе я доторкнулася до його грудей.

 - Ти лякаєш мене, Арлене. - сказала йому я.

 - Mi lirio de los valles me tiene miedo?  Pero me gusta mi lirio de los valles. (Моя конвалія боїться мене? Але мені подобається моя конвалія.) - його голос неймовірно звучить коли він говорить іспанською. Я забрала руку з його тіла та глянула в його очі, потім на вуста й затримала погляд на них.

 - Я хочу піти додому. - першою порушила тишу між нами.

 - Я не можу дозволити тобі посеред ночі кудись піти. Або ти тут, або йдемо разом. - з його вуст це прозвучало більше як факт того, що я оберу другий варіант.

 - Арлен, ти тільки вчора повернувся. До того ж скоро всі прокинуться, залишайся зі сім'єю. - попросила його.

 - Ні конваліє, я вже через 2 тижні їду і невідомо коли приїду. Тому дозволь мені незабутньо провести цей час. - в його очах з'явилася іскра, зітхнувши я погодилася. Хоча відразу зрозуміла, що не можна його навіть на крок підпускати до себе.

Ми тихенько вийшли з будинку та підійшли до автомобіля. Арлен відкрив для мене двері.

 - Сідай. - кивнув в сторону машини.

 - Я думала ми пішки погуляємося. - озвучила свої думки.

 - Оу, добре. Ходімо тоді, покажу дещо. - хлопець схопив мене за руку та ми побігли за їхній будинок, пройшли через лісок і зупинилися біля високої закинутої будівлі.

 - Ти хочеш мене тут вбити? - глянула на нього, а він засміявся.

 - Ні, лише поцілувати. - сказав він та відпустивши мою руку пройшов у перед.

 - Що? - шоковано перепитала.

 - М? - він глянув на мене.

 - Щось сталося конвалія? - він з веселою посмішкою дивився на мене.

 - Ти сказав, що хочеш мене тут поцілувати. - зі злобою а голосі відповіла.

 - Ох конвалія, з такою фантазією тобі б книги писати. - насмішкувато відповів.

 - Наздоганяй. - крикнув він, я побігла за ним і будучи майже біля нього я перечипилася через гілочку й впала прямо в його обійми. А він ще й поцілувати мене встиг, я почала відступати від нього.

 - Арлене, це був мій перший поцілунок. - випалила я. Шок який був на його обличчі не передати словами. Хлопець підійшов до мене та взяв за руки.

 - Алісія, пробач мені. Я й подумати не міг, що ти ні з ким не цілувалася раніше. Так, я знаю що я покидьок, бридкий і взагалі ти жалкуєш про наше знайомство. Вибач мені. - Арлен почав нервувати і я це відчула коли його руки почали тремтіти в моїх.

 - Заспокойся, це був всього лише поцілунок. Все добре, заспокойся Арлене. - він наче й не чув моїх слів. Все твердів про те, що я буду плакати, боятимусь його, зненавиджу і тому подібне. Я його обняла та почала шепотіти на вухо.

 - Арлене, заспокойся. Рано чи пізно це б трапилося і я навіть рада, що тут і саме з тобою. Я не шкодую про це, чуєш? Все добре. - я відчула як його тіло почало розслаблятися в моїх обіймах і розуміла, що йому ставало краще. 

Я глянула на нього і легко посміхнулася, він відпустив мене.

 - Мені дуже соромно перед тобою, я щойно таким слабким був. Давай повернемося до двору та я відвезу тебе додому як ти і хотіла. - сказав хлопець наче й чужим голосом, тіло покрилося не приємними мурашками. Я обняла себе та погоджуючись кивнула головою. До автомобіля ми йшли мовчки, сівши у машину ми точно так само ж поїхали по моїй адресі. Він просто її знав.

Невдовзі ми зупинилися біля мого під'їзду, я глянула на Арлена і зрозуміла, що йому було й досі не по собі. 

 - Арлене. - він глянув на мене, я коротко поцілувала його та глянула йому в очі.

 - Мені сподобалось і ні про, що не жалкую. Бувай. - я швиденько вийшла з машини та побігла в під'їзд не озираючись.