Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Ввечері я намотувала круги номером у очікуванні Гордія. Попереду у нас спільний вечір і ціла ніч. Сьогодні я вирішила відмовитись від видумок нового плану дій. Останнім часом вони зазнають фіаско, тож буду імпровізувати за ходом розвитку подій. Коли хлопець повернувся на мене чекало велике розчарування. Ніякого щирого спілкування у нас не буде не лише сьогодні, а й протягом наступних кількох днів. Дуже дорогоцінних і порахованих днів. Чим змінити ситуацію я не знала. Доведеться чекати на повернення до його квартири, і вже там діяти рішуче. У мене більше немає жодного права на справжні емоції та почуття, котрі дедалі більше розкриваються, і ускладнюють шлях до мети. Та й мета надважлива, бо це мій єдиний шанс на життя.

Гордій зчитав моє невдоволення, і поспішив розрадити. Він подарував Уляні ловець снів у вигляді браслету, щоб оберігати її сни від кошмарів. Мимоволі, подарунок торкнувся самого серця Соні, всередині розлилось тепло, як би розум цьому не пручався.

-Це дуже дорогий подарунок. – Думки вголос, доки Гордій одягав мені тоненький ланцюжок на руку.

-Ні, звичайне срібло і дешеві камінці. Я пам’ятаю як ти відносишся до моїх покупок для тебе.

Я подивилась у щирі очі чоловіка, що нависав надомною, усміхнулась. Він не зрозумів моїх слів, та це на краще. Сирота Уляна не змогла б відрізнити біле золото від срібла, я ж одразу все підмітила. Дорогий він тому, що зроблений від щирого серця, із турботою і безкорисливістю. Мені не раз дарували коштовності з діамантами, але це було за певні заслуги, або ж натяк на їх виконання. Тоді, я намагалась оцінити суму, яку зможу отримати від продажу прикраси. А зараз, я розуміла, що нізащо не розлучуся із цим браслетом, бо він безцінний. Уявляла, як Гордій блукав містом у пошуках прикраси, як із трепетом її обирав, щоб принести мені у очікуванні радісної реакції. Ось, що безцінно. Ось, що неправильно і заборонено.

Ще він подарував мені телефон, щоб телефонувала коли схочу. А потім попрощався і вийшов з номеру, щоб протягом цілого тижня більше до нього  не зайти. Ми зустрічались лише за вечерями, аби мовчки поїсти. Він щоранку телефонував, із однаковим запитанням – «як ти?» Відповідь теж була завжди однаковою, бо розповісти правду не було ні можливості, ні права. В Уляни все було добре, чого не скажеш про Соню, яка щодня втрачала право на власне життя. Я розуміла, що починаю божеволіти від безвиході. Сотнями намотувала круги номером, зануривши пальці у кудряве волосся, мало не вириваючи його з голови. Це завдання надто складне, навіть для мене. Пробувши тривалий час на самоті, я зрозуміла, що ніколи не була тою, ким себе вважала. Так, можливо, навчилась трохи більшого ніж інші, та все одно я звичайна людина, котра не може вирішувати за долю. Її не обманеш, і не обведеш довкола пальця. А якщо спробувати, то можна опинитись тут де зараз я, у повній безвиході.

Коли Гордій нарешті забирав мене до себе додому, я була повністю готова до дій. Він налаштувався на спокійний вечір, я ж мала протилежні наміри. Було у нас із Дімкою одне містечко, щоб полоскотати нервову систему добрій людині, тільки б знайти спосіб заманити туди Гордія. Хто б міг подумати, що він сам туди напроситься ще до початку вечері. Не знаю, що коїлось у голові цього чоловіка, та він взявся заплітати мені косу. Це було настільки неочікуваним, що я ледь не впала у ступор через приємні відчуття. Мені ніколи не заплітали косу чоловіки, це здається нереальним, коли дивлюся на сильного і суворого Гордія поруч. Шкода, що я не можу насолодитись цією миттю до кінця.

Він проявив ніжністю до Уляни, а вона неодмінно мусить на неї відреагувати. Я поцілувала Гордія так, як маленькі дівчата не вміють. Щоб розлютити його, щоб він мене вигнав, щоб я утекла, а він пішов слідом. Один сценарій, побудований на доброті жертви, що завжди виявляється успішним. Гордій не стримався, закохав у себе наївне дівча, тепер мусить все виправити.

Я змогла зробити його винуватим, щоб змусити почуватись боржником перед сиротою. Відібрав потаємне, повертатиме те саме. Він теж має таємне місце для схову компромату. Я ж, маю намір те місце знайти і обнишпорити до міліметру.

- Це той самий твій дім?

-Це моє потаємне місце, у яке ти без запрошення увірвався, тим самим позбавивши єдиного укриття від людей.

-Я винуватий, але маю чим компенсувати нахабний вчинок. Завтра покажу, якщо ти погодишся все ж допомогти з жульєном.

-Я так розумію моя відповідь очевидна. Навіть не знаю, що сильніше, голод чи цікавість.

Назад до квартири я поверталась із величезною надією всередині. Із довгоочікуваним вогником віри у спасіння. Хоч би завтра сталося те, чого я так сильно прагну. Хай усе це закінчиться, залишиться у минулому. Я більше не хочу мучити ні себе, ні Гордія. Мені його шкода, а це заважає тверезо думати.  Краще вже втікати від гніву інших, ніж від себе і власних почуттів.

Цього вечора я думала, що з легкістю піду на зустріч майбутньому коли випаде нагода, тільки дуже помилилась у власних переконаннях. Коли зникає страх, пустоти всередині заповнюють інші почуття. Тоді вони починають диктувати нові правила. Хочеш ти цього чи ні, мусиш підкоритись.