Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

— Діду! — пролунав поруч обурений голос Лери. — Це що таке?!

— Це не я, Леро! Він сам, — засміявся Богдан. — Твій батько у мене взагалі крос на два кілометри біг, коли до Світланки залицявся. Тобі сильний чоловік потрібен, а не розмазня. Владе, є вісімдесят віджимань. Це все?

Зціпивши зуби, Влад заперечно похитав головою і продовжив свою справу. Руки гуділи все сильніше, а обличчя і спина вкрилися краплинами поту від спеки та фізичного навантаження. Проте здаватися не хотілося.

— Є! Сотня! — вигукнув Богдан. — От тепер вірю, що ти гідний моєї онуки!

— Діду, тут тобі не армія! — невдоволено буркнула на нього Лера.

— Ти б не бурчала, а краще б у дім збігала. В холодильнику компот стоїть, принеси Владу попити, — Богдан перевів веселий погляд на розпашіле обличчя Влада, який вже встиг піднятися на ноги. — Ходімо, хлопче! У мене за будинком літній душ є, освіжишся трохи.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно