Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

Глава 13.

Лера відвернулася від вікна машини, за яким швидко проносилися вкриті зеленими травами поля і перевела погляд на Влада. Джинсові шорти та сіра футболка ідеально підкреслювали його треноване тіло. Влад впевнено вів автівку трасою. А Лера дивилася на нього і червоніла від власних думок. Останнім часом вони були аж занадто чуттєвими. Лера постійно згадувала момент, коли опинилася з Владом наодинці в його квартирі. Відчуття від його дотиків міцно закарбувалися в пам’яті. Ніжні поцілунки Влада досі горіли на шиї та плечі, змушуючи тіло бажати більшого. Прибрати всі бар’єри, скуштувати нову насолоду. Дозволити Владу абсолютно все. Лера закусила губу, приборкуючи бажання. І як спати з Владом наодинці в наметі цілих дві ночі?

— Добре, що нам не довелося їхати електричкою! — озвалася на задньому сидінні Аня.

— Добре, що у вашої Інни такий чудовий старший брат, — посміхнувся Влад. — Якби не Дмитро і його фургон… Не знаю, на чому б ми везли намети та багаж. 

— А хтось з вас вже був на тому озері? — поцікавилась Лера. — Як там?

— Ми їздили на першому курсі, — відповів їй Женя, який сидів на задньому сидінні поруч з Анею. — Дуже гарне місце.

— Це озеро майже посеред лісу, — примружилась Аня. — Там ведмедів нема?

— Відпочивальники всіх ведмедів розігнали, — Женя обійняв дівчину, притискаючи її до себе. — Але вночі все ж раджу триматися ближче до мене.

Доїхавши до соснового лісу, Влад повернув на ґрунтову дорогу, яка губилася між дерев. Після розпеченого сонцем міста повітря тут здавалося особливо чистим і смачним. Лера жадібно вдихала його на повні груди через відчинене вікно автівки. Хвилин через двадцять Влад з’їхав з ґрунтової дороги на широку стежку. А ще за мить Лера побачила між деревами Дмитра та його білий фургон. Влад припаркувався поруч із ним і вся компанія вийшла на свіже повітря. Лера озирнулася навколо. Для наметів було обрано круглу зелену галявину серед сосен. А трохи далі від неї було видно озеро, на зеленому березі якого планували палити багаття та смажити шашлики.

— Привіт, — кивнув всім Дмитро зупинившись поруч з Владом. — Інна телефонувала. Вони тільки з електрички зійшли. Ще хвилин сорок їх чекати.

— Є ще хтось навколо? — поцікавився Женя, обіймаючи за плечі Аню.

— Он там якісь дівчата розпаковуються, — Дмитро махнув рукою убік. — Добре, що ми в п’ятницю приїхали і встигли зайняти це місце.

Лері захотілося ближче поглянути на озеро і вона рушила туди. Вкритий м’якою травою берег нависав над водою різким вертикальним схилом. Проте в одному місці було облаштовано зручний спуск на невеликий піщаний пляж. Озеро здавалося синім під яскравими променями сонця, а його поверхня була майже нерухомою. Лера замилувалася краєвидом, насолоджуючись тишею. І посміхнулася, коли її лагідно огорнули ззаду чоловічі руки. Влад притулився щокою до зібраного у хвіст волосся дівчини і притиснув її спиною до себе.

— Тут глибоко? — Лера вказала поглядом на воду. — Я ж плавати не вмію.

— Я пам’ятаю, — Влад торкнуся губами її шиї. — Купатися будеш лише зі мною.

Хлопці почали ставити по периметру галявини намети. Аня допомагала їм, а Лера взялася викладати на прямокутний розкладний стіл пакети з овочами та одноразовим посудом. Десь через годину між деревами почулися голоси. Лера повернула голову і побачила своїх однокурсників, які гамірним натовпом наближалися до галявини. Попереду крокувала Інна з рюкзаком на спині.

— Доповзли? — весело вигукнув до сестри Дмитро, який разом з Владом ставив намет неподалік від Лери. — Щось довго ви йшли.

— Спека жахлива! — Інна підійшла ближче, стягуючи рюкзак. — Гайда купатися!

Лера не встигла нічого сказати, бо побачила за спиною Інни похмурого Ігоря в темних шортах і зеленій футболці. Він підійшов ближче і зупинився біля стола.

— А ти що тут забув? — Влад одразу облишив намет і підійшов до Лери.

— Я вчуся на менеджменті, — хмикнув Ігор. — А от ти тут гість. Сиди тихенько!

— Ти мені рота затикаєш?! — очі Влада набули кольору сірих грозових хмар.

— Владику, не треба, — втрутилася Лера.

— Агов, хлопці! — Інна стала похмурою, зиркнувши на Ігоря. — Ви чого?

— Нічого, — хмикнув Ігор. — Дехто забув, що це озеро не приватна власність!

Кинувши на Влада зневажливий погляд, Ігор рушив на протилежний бік галявини. Інна теж пішла. Влад розвернувся до Лери і суворо запитав:

— Ти знала, що він теж їде?

— Я здогадувалась, — Лера зітхнула, зустрівши його погляд. — Не сердься.

— Трясця! Чому він постійно опиняється поруч з тобою, Леро?!

— Владику, привіт! — пролунав поруч тонкий дівочий голос.

Лера повернула голову і побачила симпатичну білявку в білих шортиках і короткому чорному топі. Ім’я дівчини загубилося в пам’яті, але Лера знала, що це староста в групі Влада. Білявка кокетливо посміхнулася і підійшла ближче. Здавалося, що присутність Лери її зовсім не бентежила.

— Привіт, Сніжано, — стримано кивнув їй Влад. — Ти теж тут?

— Наша група он там, — Сніжана грайливо примружилась, махнувши рукою убік. — Заходь в гості! У нас самі дівчата, нудно без хлопців.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍