Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Як бог у лебедя, чого тремтить Моя душа, як ніч блакитнозора? Хто напинає поміж нами нить Незриму, та спроможну замінить Мене в хлоп'я, що світ уздріло вчора?

1977

* * * Люблю вночі на небеса дивитись, Коли зірки, немов бджолиний рій, Поблискують крильми, і повен мрій Виходить місяць, як прадавній витязь. Блакитом неба прагну оповитись, Неначе димом тютюну — курій, Лишити все на цій Землі старій І в безмірі небеснім загубитись. Там десь моя вітчизна неземна, Де пахнуть зорі, ніби євшан-зілля, В сивинах сяйва мріє далина. Та день іде блідий, як породілля, І знову я в руках того свавілля, Що звершує колиска і труна.

1977

* * * Як олень, що надбіг із Оболоні І над рікою у стрибку застиг, Повис на вантах сонця золотих Широкий міст в залізі та в бетоні. Але в його розкриленім пілоні Я відчуваю серця рівний дих, Спекоту рук натхненно-молодих, Твердь, що була на батьківській долоні. Так чує будівник в своїх руках Натомлених — гудіння арматури Моста, що не затихне у віках! Там з людської снаги сталеві шнури Напнулися, як приструнки бандури, І засвітив мелодією шлях.

1976

* * * Підводиться на древньому Дніпрі Новітнього моста будівля строга. В будущину злетить нова дорога, Як промінь світанкової зорі. Майстри, монтажники, бетонярі, Тут ваша праця, пісня і тривога Тектиме вічно, як ріка розлога, Де ви купались о нічній порі. Для когось там цей міст — бетон і криця, Сухі закони твердості й числа, Споруда мертва, а для вас — це птиця, Що палить душу помахом крила, Струнка і тонконога танцівниця, Що руки над водою простягла.

1976

* * * Наморені вертаються додому Робітники, і в електричках сплять, І рейки гнуться, й поїзди скриплять, Мов сталь везуть, а не робочу втому. І видно при освітленні грузькому На кам'яних обличчях снів печать: Змивають мрії з душ пилюку й чадь, Турбот вагу, буденщини оскому. О, скільки причаїли далини Усміхнені, хоч і закриті, очі, Благословенні, хоч короткі, сни! Мені здається, що по темній ночі У погляд сонця і в слова пророчі Нових натхнень обернуться вони.

1976

* * * Купатися в Дніпрі посеред ночі, Коли прозорий місяць, мов янтар, Над Лаврою і, наче тіні хмар, У водах темних береги співочі; І хвилі радо йдуть, немов жіночі Єдвабні груди, в рук твоїх пожар,