Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

- Немає в тебе зараз такої влади, ви теж підкоряєтесь законам намісників! — сміливо відповіла йому дівчина.

- Дражниш мене? Відважна дуже? — глузливо похитав головою юнак, але в його очах застигла виразна загроза. – Я, до твого відома,— син намісника. Як думаєш, мій батько сильно засмутиться, якщо якась дівчина потоне в річці?

- Навіщо тоді мене витягав? Чи це дракон зробив?— кинула вона з викликом, піднявши носик.

- Сам задаюся питанням, навіщо мені це було потрібно, у воду за тобою пірнати ?! Напевно тому, що ти така вперта і смішна. Інші наложники жалюгідні, нікчемні, канючать огидно. Нудьга, одним словом. А ти дрібна мала, але смикаєшся потішно. Все ж розвага… Зігрів? — вкрадливо кинув юний владика.

- Напевно, - буркнула Джин, не розуміючи, чому він так розтягує свої посмішки. - Знаю, що багаття ти для себе розвів, теж змок. Але все одно, дякую, і за рибину, і за те, що мене врятував.

- О, дивіться, розумнішати почала! Тільки мені твоєї вдячності на словах мало… Ти драконів хоч раз зблизька бачила? - запитав він, після недовгого мовчання.

- Іноді, високо в небі. Хоча люди говорять, що віч-на-віч з перетвореним драконом краще не стикатися— вірна смерть. Мовляв, пограє, як кіт з мишкою, і з'їсть. Та й перетворюєтесь (за чутками) ви все рідше, тільки для посвят і ритуалів різних.

- Твоє ім'я означає «струмочок», вірно? - заграв голосом і поглядом владика. - Я дивлюся, ти багато знаєш, скасувати б заради тебе батьківські укази, а то надто ти розійшлася. Дивись, розбудиш звіра!

- А може, ти ще не встиг озвіріти ,— відважно заперечила йому Джин. - Я чула, у кожного дракона свій характер. Якщо ти тут зі мною розсівся, значить, не такий вже й кровожерливий. … Поки що.

- А ти не така вже й маленька, адже розумієш же, що закони більше для наложників, аніж для владик створені. І вже напевно здогадуєшся, чим  розплатитися зі мною доведеться. І як все це відбувається теж знаєш, по очах бачу. Ти це зрозуміла, ще як тільки до багаття присіла. Ми беремо те, що хочемо, а ви, як ти вже помітила, або підкоряєтеся, або здихаєте. Роздягайся!

Так,  Джин знала, що жінки розплачуються своїм тілом, якщо владика того забажає. Проте, їй не пощастило, що вона зіткнулася з одним з них до свого повноліття. Вона не боялася. Було просто дуже огидно стягувати з себе одяг під цим глузливим поглядом розбещеного молодика. Владики не надто відрізнялися своїм обличчям та статурою від людей, хіба що були міцніші в плечах, а жовті драконячі зіниці в очах були витягнуті, немов у змій. Цей на вигляд був майже звичайним зарозумілим хлопцем, різниця була лише в тому, що лють цього хлопця могла запросто обірвати людське життя.

- Не страшно? – і, бачачи, що дівчина заперечливо похитала головою, владика додав. – Вірно. Навіщо боятися того, чого не уникнути. Ти ж незаймана?

Джин знову замотала головою.

- І що навіть сусідські хлопчаки не тискали? Це добре, саме те, що мені зараз потрібно. На ось, випий ще, - знову простягнув він їй свою шкіряну флягу.

Вона не те що ковтнула, вона пила, доки голова не пішла обертом, розуміючи, що саме їй доведеться пережити. Правда, про спарування Джин знала лише на словах і в загальних рисах.

Біля вогнища було тепло, а хміль притупив відчуття. Те, що він в неї всовував, примостившись іззаду, було твердим, і, як на неї, то просто величезним, з болем ледь-ледь пропхавшись у  її тіло. Джин не кричала від болю, тільки тихенько стогнала, зціпивши зуби і заплющивши очі. Проте юний владика підім'яв її під себе та задоволено  сопів, отримуючи свою розплату.

- Забирай свою рибину і чемчикуй звідси, доки я не передумав. Але будь впевнена, кізонько,— ще зустрінемося! — чомусь  розсердившись, гаркнув він, відштовхуючи її від себе, після того як залишив в ній своє сім'я.

Двічі дівчині повторювати не довелося. Запхавши свою жирну здобич у мішок, непевним кроком не лише від хмелю, Джин швидко попрямувала в бік свого селища. Вона не сказала про свою зустріч з владикою жодній живій душі, тим більше своїй хворій матері.

Тоді вона і подумати не могла, що зустрінеться з ним так скоро.

 *  *  *

       Джин спритно влізла на дерево, охопивши однією рукою товсту гілку та повиснувши на ній, а іншу руку по лікоть засунувши в дупло.

- Нещасних білок тепер оббираєш? Обкрадаєш тих, хто слабший? - почула дівчина знайомий гордовитий тон, ледь її ноги торкнулися землі.

- Будеш відбирати награбоване?— обернулася Джин на його голос, зустрівшись з глузливим драконячим поглядом. - Тільки ось білка виявилася жаднюгою, лишень півжмені горіхів нашкребла, та пару засушених веселух; це гриби такі, якщо не знаєш.

- Маршали давно у вас у селищі не з'являлися, адже так?— підійшов ближче, глянувши на неї з висоти свого зросту.

Джин одразу завбачливо зробила крок назад:

- Нашими молитвами, а що?                   

- А те, що поваги не вмієш виявляти, ось що! Відшмагати  б тебе слід, тебе і твою матір!— зарозуміло кинув він, упиваючись своєю вседозволеністю.

Без жодного бажання чи тіні смиренності, невдоволено підібравши губи, Джин все ж опустилася перед ним на коліна. Не кваплячись підніматися, дівчина кинула свій погляд кудись в настил з іржавих соснових голок, рахуючи про себе шишки.