Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

    Коли її за комір витягали з води, задихаючись і кашляючи вона все ще міцно притискала до себе свій улов.

- Та ти, як я подивлюся, вкрай розумом обділена! - спльовуючи воду, сердито процідив юнак, недбало кинувши її на березі, пошепки  бурмочучи ще якісь лайливі слова на адресу Джин .

- Вона ... адже ... м-м-моя? - тремтячи, видавила з себе Джин, боячись відпустити рибину, яка намагалася видертися.

- Домовленість є домовленість. Ти витягла рибу – отож бо, вона твоя. А тебе саму хто витягнув, га? Я! Тому стало бути - ти тепер моя!

Продовжуючи трястися від холоду,  Джин насупилася:

- Але ж ви забираєте тільки повнолітніх, а мені всього лише чотирнадцять з хвостиком . Мій рок ще не грянув.

- І, правда, який мені сенс з цієї синюшної худорби, - уїдливо зауважив владика з насмішкою , глянувши скоса на неї краєм ока . - Ти рибу  потягнеш чи вона тебе?

- Так я вільна? - з надією підібралася Джин, маючи намір схопитися на ноги і втекти, щоб її очі більше ніколи його не бачили.

- І не сподівайся. Потішиш мене байкою - підеш додому, а ні -  то відберу рибу і вижену на холод, - кинув повеління юнак, прямуючи до найближчих смерек.

Повернувшись з оберемком сухих гілок і ялинових лап, він одразу розвів багаття, владно киваючи їй підсаджуватися ближче. Це не на жарт стривожило дівчину: владики ніколи не опускалися на один рівень  з наложниками. Ніхто з роду людського не дозволив би собі не те, що сісти поруч, а взагалі сидіти в присутності представника драконівського племені. Владики були господарями, а наложники —челяддю, голотою, смиренною і прислуговуючою. Тут вочевидь відчувався якийсь підступ. Побоювалася Джин недарма. Вона знала, наскільки підступними і нещадними могли бути владики, потішаючись над людьми, як над іграшками. Іноді взагалі могли зжерти, якщо нещасний чимось не догодив розлюченому дракону. Але вибору у Джин не було. Тому вона слухняно присіла до багаття, простягнувши руки до вогню, будучи абсолютно впевненою, що спостерігаючий за нею владика відчуває її страх.

- Як тебе звати? — поцікавився юнак, простягаючи їй флягу. – На, відпий трохи, швидше зігрієшся.

Вірилося насилу. Попереджувальними та чуйними владики не бували навіть між собою, але Джин все ж покірно взяла запропоновану флягу. Ковтнула, задихнулася, кілька миттєвостей з жахом кліпала очима, відкривши рота, а потім з обуренням видихнула:

- Хмільне пійло! Воно мене зсередини спалило!

На що владика тільки розсміявся, вивчаючи її пильним поглядом, як змія, що вивчає мишу, перед тим як її з'їсти.

- Мене звуть Джинджер, але краще Джин,— вже спокійніше промовила дівчина, відчуваючи приємне розслаблення після ковтка спиртного. - Про що ти хочеш, щоб я тобі розповіла?

Він мовчки знизав плечима, гонорово посміхнувся, продовжуючи свердлити її поглядом крізь полум'я.

- Гаразд, - зібралася вона духом. - Повідаю тоді про себе. ...Так вже, видно, судилося, що через свавілля владик в нашій родині чоловіків більше не лишилося, тому добувати м'ясо цієї затяжної зими лягло на мої плечі. Сестра мала, мати хвора, старшого брата забрали в цитадель, а батька вбили маршали. На сусідську допомогу розраховувати не доводиться — їм самим потрібно якось годувати свої сім'ї,. Староста ховає свою душу за байдужістю — він навіть не помітить, якщо когось не дорахуються в холоднечу. А владикам вже й поготів плювати на свою чернь!.. Стріляти і полювати мене вчив батько. Можливо, мене він брав з собою не так часто, як брата, але основне встиг вкласти в мою голову. Адже нам людям слід вчитися виживати. Це ви живете… Лук, який ти зламав, дістався мені від батька. Можливо, він не був відполірований, та й деревина там була не найкраща, і тятива, звичайно,—  не драконяча жила, але це було дорого мені, і цим ми здобували собі на прожиток. Через тебе ми тепер взагалі перестанемо бачити дичину, а в мене хвора мати — вона слабшає і сліпне з кожним роком все більше і більше. Вона осліпла від того, що постійно лила сльози. Коли в родині наложників народжується дитина, її батьки плачуть від горя, що, можливо, їх чадо віднімуть у них, як забрали мого брата. Батько не хотів віддавати Елтона, він хотів лише заступитися за нього. Але ваші маршали жорстоко побили мого батька, від чого він незабаром і помер, наповнившись кров'ю ізсередини. Я розумію, що діватись нам нікуди, і що виправити цей світ, його уклад неможливо,—або ти скоришся, або ти помреш; але щодня я молюся, щоб я і моя сестра виросли потворами: тоді нас не віднімуть у матері на потіху владикам . І якщо раптом трапиться так, що я буду подобатися чоловікам,— краще вже я понівечу собі обличчя, аніж стану чиєюсь забавою. Я так вирішила. І казки я не вельми люблю розповідати, тому що правду цим не приховаєш, а обманювати себе нерозумно. У нашого народу багато казок та бувальщин, але розповідають їх тільки дітям малим, а ти владика давно вже переріс, щоб подібним вуха собі затикати. Краще прямо скажи, що мені потрібно зробити, щоб ти мене відпустив? — піднявши очі, Джин відважно подивилася прямо в обличчя таємничому юнаку.

Він навіть блимати перестав, дивлячись на неї широкими очима. Нарешті, голосно фиркнувши, владика розсміявся:

- Страх від хмелю розгубила! Дивуюся такою нахабною зухвалістю! Ах ти дурна безстрашна козюля, зуби мені значить свої показуєш? Значить, щоб розважатися з тобою - ти ще маленька, а як правду різати - так велика? Не боїшся, що матінка може тебе сьогодні і не дочекатися?