Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

- Так і будеш стояти на колінах до вечора, чи ти знущаєшся  над тим, хто здатний обернути тебе на попіл?

Його незадоволене обурення лише заохотило в ній вроджену від природи зухвалість, і , щоб не посміхнутися, Джин закусила губу, мляво піднімаючись на ноги.

- Як просувається полювання? — тим часом вкрадливо поцікавився владика, підбираючись до неї ближче.

- Ніяк. Дичина пішла геть, —відповіла вона, м'яко відступаючи назад. —Чоловікам з їхнім досвідом, звичайно, вдається щось зловити, а я ось зайнялася дрібним розбійництвом.

- Гадаєш, не наздожену? - безпосередньо запитав він, примружившись.

- Ні-і-і-і, не наздоженеш, — похитала вона головою з лукавою посмішкою, продовжуючи задкувати. - Дракони швидко тільки літають, годі й казати— вони сильні, але по лісі бігати вони не мастаки.  Як тебе звуть і що тобі тут потрібно, владико?

- Це вже ні в які ворота не лізе! - тихо прогарчав юнак. - Знаєш, чому я не відкушу тобі голову прямо зараз? Тому що ти тішиш мене, як дракона, і я вже знаю, з ким буду гратися, коли тобі стукне вісімнадцять!

- Сподіваюся, до того часу у мене буде плоский зад, величезний ніс, жовті зуби і прищі!

- Ні-і-і-і, - передражнив він її. - Ти вже зараз гарненька, а через кілька років станеш справжньою красунею. Моє ім'я Атаван, запам'ятай його. А що я тут роблю ... Прийшов до  тебе похвалитися, яким має бути справжній мисливський лук, - кинувши на неї владний погляд, владика задоволено хитнув головою, з пихою, властивою лише драконам.

- Поглумився? —Джин навіть не глянула на неперевершений лук в його руках . - Я можу тепер піти, у мене ще три дупла на прикметі?

- І цей лук зможе стати твоїм, якщо з нього ти підстрелиш будь-що їстівне, —як ні в чому не бувало заявив Атаван. - З трьох спроб, —згодом додав він. - Чи приймеш виклик?

В очах Джин одразу спалахнула цікавість, і дівчина пожвавилася, припиняючи свій відступ. Вона не злилася на нього за те, що він так рано позбавив її цноти, за той короткий спалах болю біля багаття, оскільки від самого народження виховувалася стійко  зносити долю наложниці драконів.

З малих років дітей вчили підкорятися владикам, приймаючи їх волю, як даність. І навіть якщо її суть обурилася такому вчинку,  Джин сприйняла хіть юного владики за звичку хижака. А хижаків в їхньому світі за звірства не осуджували  — з ними уживалися.

- Добре, давай, якщо за нього ти не вимагатимеш окремої подяки, —кинула вона.

- А якщо навіть і так, — що тобі ще втрачати? —повний їдкого самолюбства, підчепив він її, - Я навіть дозволю тобі зайти на територію владик.

- Яка великодушність, —скорчила вона пику, намагаючись зайвий раз не згадувати, як він нещодавно зробив з неї жінку, владно обірвавши її юність. Нехай вона і не мала ілюзій щодо своєї долі, проте, що її одразу ж не було позбавлено життя — вже було великим везінням.

-Роздягатися прямо зараз, чи можна пізніше?

- От же зараза! Ти хоч розумієш, що саме через твій норов я і хочу тобою володіти?! — роздратовано кинув Атаван, метнувши на неї палаючий погляд. - Іди за мною, потерплю ще трохи.

Їм довелося певний час просто пробиратися лісом, вистежуючи дичину, доки вони не помітили обережну ходу лані. Джин взяла протягнутий владикою лук, вставила стрілу, намагаючись натягнути тятиву, та де там. Для її дівочих рук вона виявилася занадто тугою, а сам лук дуже важким.

- Ти не правильно тримаєш. Дай покажу, — Атаван, вставши позаду, охопив руками її руки, допомагаючи їй прицілитися і натягнути тятиву. Але Джин раптом захихотіла, злегка відхилившись у бік.

- Лоскотно, ти дихаєш мені прямо у вухо, — вона обернулася, і зачаровано задивилася в ці карі з витягнутими жовтими драконячими зіницями очі, які спокійно дивилися на неї з-під здивовано вигнутих смоляних брів.

- Я знаю, що гарний, але ти так і будеш витріщатися на мене, чи зачекаєш, доки ця лань підросте? — вимовив він в той час, як Джин продовжувала безвідривно вдивлятися в ці очі, крізь які можна було побачити душу дракона. І на мить дівчині здалося, що, дивлячись в них, вона бачить себе, цей ліс, кожну живність, що причаїлася в лісі. Але бачить неначе з висоти і в найдрібніших подробицях, аж до ворушіння кожної гілки.

- Покажи мені дракона , — прошепотіла вона, раптом упустивши лук. - Ти ж вже повнолітній і пройшов обряд посвячення. У тебе відмітини на вилицях, отже, ти вже перетворювався і не раз.

Атаван замислився, все ще продовжуючи її обіймати.

- А коліна не затремтять? —посміхнувся він, мружачи свій хижий погляд дракона.

Джин тільки похитала головою, будучи впевненою, що це все, чого вона  зараз бажає.

Атаван повільно відійшов на кілька кроків назад, підстрибнув, згорнувся в згусток полум'я — і ось вже на галявині перед захопленою дівчиною виник справжній владика цього світу — Дракон. Розміром він був з величезного скакуна, плюс двоє крил,  кожне розміром з нього самого, довгий рухливий хвіст і потужні лапи, які здибили під собою землю. Його чорна луска поблискувала на сонці як алмазна збруя. Він витягнув шию, простягаючи до завмерлої дівчини голову, на якій красувалися два чорних гребені і смертельна паща.  Але очі дракона залишалися такими ж глузливими очима Атавана. Вона не заверещала і не втекла від страху. Побожний жах, гідний захоплення — ось що відчувала Джин, дивлячись на це найвеличнішої краси хиже створіння. Джин знала, що дракони можуть вивергати полум'я, і що вони бувають різних кольорів, розмірів і характерів. Атаван був чорним драконом, молодим, допитливим і норовливим. Всупереч здоровому глузду,  Джин просто охопив захват при вигляді цієї істоти, і замість того щоб впасти з закритими очима або забитися під корінь сосни,  вона простягла до нього руки.