Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Дмитро Павличко
СОНЕТИ


ЛЬВІВСЬКІ СОНЕТИ
1 Не бійсь нічого, доки я з тобою, Іди і правду людям говори! Не жди ніколи слушної пори — Твоя мовчанка може стать ганьбою! Усе, що я тобі даю, бери І певен будь — твій дух не вб'ють злобою, Мене ніхто не пом'янув клятьбою, Хоч я водила в тюрми й на костри. Лиш забували боягузи кволі, Що в сто раз гірший від вогню мій гнів, Що мій проклін — страшніший від неволі. Я — мати всіх, що згибли за свободу, Я маю тисячі живих синів, Я єсть Любов до рідного народу.

1955

2 Коли помер кривавий Торквемада, Пішли по всій Іспанії ченці, Зодягнені в лахміття, як старці, Підступні пастухи людського стада. О, як боялися святі отці, Чи не схитнеться їх могутня влада! Душа єретика тій смерті рада — Чи не майне де усміх на лиці? Вони самі усім розповідали, Що інквізитора уже нема. А люди, слухаючи їх, ридали… Не усміхались навіть крадькома; Напевно, дуже добре пам'ятали, Що здох тиран, але стоїть тюрма!

1955

3 БЮРОКРАТОВІ В АЛЬБОМ Напам'ять, наче піп Святе Письмо, І Леніна, і Маркса він цитує. В промовах, мов актор, себе тренує Перед холодним і німим трюмо. Не оре, не кує і не будує, Лише гукає: «В комунізм йдемо!» Даремно в гості ми його ждемо, Хоч з наших мозолів він гараздує. Такий на секретарку не лиша Своїх тихеньких телефонів — де там! — В них деренчить уся його душа. Не стійте в нього там, під кабінетом, Бо кожен з вас, напевно, поспіша Дзвонить зерном, залізом і сонетом!

1955

4 Тиран помер. Чертог його порожній; Розсипалися вірні, як горох. Народ живе. Єдиний справжній бог, Всезнаючий, всетворячий, всеможний. Але ж і в нього ти — не скоморох, А дух неповторенний і неложний, Що відкривати далечінь спроможний, Горіти з ним в огні його тривог. Не потребує він раба ні блазня, Чия душа дрібна й богобоязна Випрошує безсмертіє собі. Він вибирає тих на невмирущість, Хто віддає свою безмежну сущість, Своє життя за нього в боротьбі.

1956-1988

5 Було давно це. Ката-короля Хвалив, як міг, один поет придворний, Хоч добре знав, що люд — голодний, чорний, Що крові не приймає вже земля. Аж раз вночі ударив дзвін соборний — Народ