Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Я кличу смерть — дивитися набридло На жебри і приниження чеснот, На безтурботне і вельможне бидло, На правоту, що їй затисли рот, На честь фальшиву, на дівочу вроду Поганьблену, на зраду в пишноті, На правду, що, підлоті навдогоду, В бруд обертає почуття святі, І на мистецтво під п’ятою влади, І на талант під наглядом шпика, І на порядність, що безбожно краде, І на добро, що в зла за служника! Я від цього всього помер би нині, Та як тебе лишити в самотині?!

З цього мого перекладу, що рятував мене від думки про смерть і був нібито помстою радянському режимові, розпочалася моя праця над антологією «Світовий сонет», яка вийшла друком у видавництві «Дніпро» 1983 р.

Я перечитував сонети М. Зерова, задумувався над їхньою непоступливістю ні владі, ні часові, над їхньою широкою і спокійною, як зоряні небеса, масштабністю. Мені імпонував заклик великого неокласика до українських поетів — одійти від «сентиментальної кваші», підкорити собі не лише залізну чотирнадцятирядкову структуру вірша, а й спосіб мислення, характерний для європейських майстрів сонета. Почав збирати сонети зарубіжних авторів, уже перекладені мною для різних видань, і вирішив створити українською мовою світовий сонетарій. Я добирав до нього найвидатніших авторів з минулого, твори, що зберігаються в загальнолюдській скарбниці.

Першими були італійці Данте і Петрарка, які розвинули сонетну традицію, започатковану їхнім земляком, першим сонетарем Дж. да Лентіні (1220), геніально вплинули на всю поетичну культуру доби Відродження, коли сонет став основною формою поетичного вислову. Проте мені хотілося показати силу сонета, його таємничу невмирущість, тому я вибирав для своєї книжки твори з різних століть, але насамперед — із XX ст., яке принесло в поезію безліч формальних новацій, та не змогло знецінити сонет.

До антології було включено «Криваві сонети» великого словацького поета Павола Орсага-Гвєздослава, що їх я переклав, захоплений їхньою антивоєнною й антишовіністичною спрямованістю. У цих творах Гвєздослав торкнувся надзвичайно болісного питання про відносини між кількісно великими й малими націями, в тому числі й між слов'янськими народами.

До «Світового сонета» я включив одинадцять творів Шарля Бодлєра. З усіх поетів, яких я перекладав, Бодлер найбільше вразив мене нещадною скорботою за вбитою чистотою і красою життя, за втраченою здатністю повставати й боротися проти зла. Творчість Бодлєра, якого вважають родоначальником модернізму в європейській літературі, — надто складне явище, щоб його розгадати. Модернізм, однак, — це лише перший плід на «Квітах зла», а вони цвістимуть завжди, але не завжди і не для всіх будуть отруйними. Людський дух повинен пізнати не тільки свої вершини, а й своє дно, щоб дійти самоусвідомлення і по-справжньому зміцніти.

Моєю мрією було перекласти всі сонети Шекспіра. Проте лише тоді, коли я став головою Комісії в закордонних справах Верховної Ради України, коли майже щодня треба було спілкуватися з дипломатами зарубіжних країн англійською, я згадав про Шекспіра і просто задля мовної вправності почав розмотувати заплутані клубки його геніальних сонетів.

Ще раніше вісімнадцять сонетів Шекспіра у своєму перекладі я надрукував у примітках до шеститомного видання його творів українською мовою, яке з'явилося в «Дніпрі» 1986 р. Отже, беручись до роботи над перекладом повного сонетарію Шекспіра, мав уже певний досвід. Львівське видавництво «Літопис» видало мій переклад сонетів Шекспіра 1998 p., а готував я те видання в основному в Братиславі, де працював на посаді посла України.

Літературознавці багатьох країн намагаються розгадати, кому присвятив Шекспір перші 126 сонетів, хто така «чорнява леді». Однак читач уже майже чотириста років дивується з проникливості Шекспіра, який так змалював красу, доброту, моральну силу правди, що вони неодмінно актуальні за всіх часів.

Нарешті, вже бувши послом України в Польщі, я завершив переклад сонетарію Янки Купали, великого провісника білоруської свободи. Від його сонетів віє чимось рідним для нас, українців. Янка Купала писав 1918 р.:

Господарюєм так і дома, й за домами, Ждучи даремно втіх, подібні до трави, Що жде в спекотний день роси — іди злови!.. Хліб в горлі нам стає і душить, мов зубами, Волання: доки ж ми ще будемо рабами Варшави панської і царської Москви?

Так усе моє життя формувалася ця книжка, де окремими розділами йдуть мої власні, а за ними — також не чужі, а пересотворені мною, отож певною мірою теж мої сонети, писані багатьма мовами, об'єднані загальнолюдськими боліннями й тривогами.

З усіх слов'янських мов, а також з англійської, іспанської, німецької я перекладав їх самостійно, а з інших мов — за допомогою підрядників, часом звертаючись і до перекладів тих творів іншими, доступними мені мовами. Моїм провідником у французьких і деяких іспанських текстах був Михайло Москаленко. Суворим критиком під час моєї роботи над книжкою сонетів Шекспіра була Марія Габлевич. За редакцією Світлани Жолоб виходили мої оригінальні та перекладні сонети, у тому числі й антологія «Світовий сонет». Я вдячний цим людям за почуття відповідальності перед оригіналом, яке я здобував разом із ними.

Про сонетарії Шекспіра, Бодлера, Гвєздослава, Янки Купали, про твори інших поетів, подані в цій книжці, скажу словами зі своєї передмови до «Світового сонета»: «Це сама вічність людського духу постає перед нами зі скаргами й внутрішніми боріннями своїми, з неподоланною жагою знищити рабство й ненависть, гармонізувати почуттям любові власну суперечливу природу і всю затиснуту екстремами безмірність світову».

Дмитро Павличко

21.III.2004