Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова

Обманювати? Серйозно?! Якого біса?! Що брат із нею зробив такого, що моя ніжність сприймається нею лише як спроба бути на нього схожим? ЩО?! Хвора! На всю голову хвора дівка, противна видра! Як же хочеться послати її до свого кучерявого, щоб цей ідіот відшив її, так само як і вона мене зараз. Щоб вона відчула все те ж саме, що відчуваю я!

Господи, та чому саме вона?! Злість, лють, ненависть — почуття, що оселилися в душі, з її появою в моєму житті. Не те щоб їх і раніше там не було, але зазвичай таку гаму почуттів я відчував виключно до звіра. У якийсь момент мої почуття стали рости, заграли новими фарбами, бажанням турботи, ніжності, але і старі почуття залишилися. Вони б'ються одне з одним, з моєю гордістю та її впертістю.

Здається, я знаю, що в кінцевому підсумку переможе.

Простягаю руку, торкаюся її мокрої від сліз щоки. Знову плаче, моя плакса. Підіймає на мене свої заплакані очі і я пропадаю. Вся злість і лють кудись зникла в тумані розпачу. Ніколи не вмів когось втішати, особливо якщо я і являвся причиною сліз. Та чому такий лиходій в її історії, як я, викликав стільки сліз? Її колючі слова, порівняння та прохання, не мають ніякого сенсу коли вона дивиться на мене так беззахисно.

— З чого ти взяла, що я теж не хочу так обманутися? — запитує тихо, майже цілуючи.

Хочу обійняти, ляпнути якусь дурницю, але зупиняю себе. З мене досить ігор, цього разу вона має зробити перший крок.

— З того, що ти звик завдавати болю, а не відчувати його, — шепоче мені в губи, заплющуючи очі.

Посміхаюся гірко, на її думку, я такий? Навіть не злюся на це. Дар не може собі уявити, скільки болю було в моєму житті. Найменше мені хочеться відчувати його знову, особливо через неї. Усе, вистачить із мене її ігор, вирішила, що я лиходій її казки — нехай так і буде.

Але в одному вона не права:

— Любити тебе вже шалено боляче.

Усе, додому, або куди ще, аби якомога далі від неї. З'ясувати в мисливців, чи чинний договір, дізнатися, як Кирило, поганяти своїх в лісі. Стільки справ, стільки справ, що навіть думати про неї не…

Прохолодні губи накрили мої в неумілому, але сповненому почуттів, поцілунку. Так цілуються в підлітковому віці, в школі, під сходами. Наче у перше, переборовши страх відмови та без планів на майбутнє. Ніколи не подумав, що уперше вона поцілує мене так… невинно? Навіть застиг, тому, що представляв його собі не таким. Хоча і сам факт визнання, що про це думав і фантазував, дався мені тяжко. На мить, мені здалось, що я не знаю, що від нього почуваю. Наче ми поцілувались вперше, як незнайомці, без зв'язування та історії взаємовідносин за спиною. Мого ступору вистачило, щоб Дарина злякалась, але не припинила поцілунок, а схопила за руку. В цьому жесті було стільки всього, що я зрозумів, що не зможу її відпустити. Наші пальці переплелися у замок, наче стримуючи нас обох від втечі. Поцілунок перестає здаватись невинним, наляканим, на оборот, вона дає собі та мені волю. Наче показує нам обом, чого в наших стосунках завжди було достатньо: пристрасті й емоцій. Настільки сильних, що ми відриваємось один від одного тільки тому, що вона захотіла вдихнути повітря, захекавшись після одного поцілунку так, наче бігла. Всюди її запах, він зводить з розуму, та не так сильно, як її погляд після поцілунку: затуманений, звабливий у своїй щирості та простоті. Здається в ту мить я зрозумів, що у своєму житті не побачу нікого красивішого за неї. Ні, не так. Я не захочу бачити поруч нікого крім неї. Ця думка злякала мене настільки, що язик зачесався, щось ляпнути, та вона вчасно заткнула мені рота ще одним поцілунком. Таким, від якого паморочилось в голові, а земля мало не зникла під ногами. Прийшлось її посадити на стіл, щоб під нами була хоч яка, нехай і хитка, але основа.

Хитка основа – так можна назвати зв'язування в наших стосунках, та цього надто мало. В них є пристрасть, ревнощі та недовіра. Але, що ще окрім цього? Нас не можна назвати ні друзями, ні коханцями. Між мною і кучерявим вона явно вибере його. Але чому тоді я зараз тут – на грані того, щоб програти зв'язуванню? Як можу так легко піддатись тому, від чого так втікав і не визнавав? Частина мене хоче, щоб вона все припинила, так легше, правильніше. Дурна, дурна... Вона ж точно пошкодує. Занадто добре її знаю, я все одно буду крайнім у цій історії, нехай вона й перша мене поцілувала. От тільки зупинитися надто важко, солодкий запах її бажання всюди. Та й сам я  шалено її хочу. Тому тяжко зупинитись, хоча й знаю, що ми перетинаємо дуже небезпечну грань.

Провів руками від її колін до стегон, стиснув їх під платтям, наче спеціально намагаючись її налякати. А може просто попередити? Мені шалено хочеться того, щоб це зайшло далі поцілунків, а з іншого боку відчуваю щось дивне, — наче я не заслуговую цього. Не сексу, її. В мене були дівчата, і навіть, можна сказати, стосунки, ще в школі. Та ні з одною з них я не був пов'язаний позаяк з Дариною. Я не зможу все це припинити, а тим паче контролювати й це зайде надто далеко. Уже зайшло. Розумом я це розумію, та почуття його зовсім затьмарили. А ще поцілунки, теплі обійми, ніжні дотики, й сміх, який будоражить більше чим абиякі признання в коханні. Я без розуму від неї, але він продовжує працювати, попри всі ті шалені почуття. Наче я навіть підсвідомо відчуваю якусь підставу, хоч й не розумію чому. Щось не так, та я сам не можу собі сказати що. Цілую її солоні від сліз щоки, шию, розпухлі від поцілунків губи. Вона проводить по спині кінчиками пальців так ніжно і невагомо, що не вірю, що це взагалі відбувається. Різко нагинається і кусає за шию, сміється, коли мене це збуджує ще більше, за це гарчу на неї. Вона хоче, щоб я розстібнув її білизну, навряд таку дію можна сприйняти двозначно. Дарина вміє дивувати, особливо зараз своєю впевненістю. Хіба вона така? Серйозно, що відбувається? Ще вранці вона плакала через іншого, а зараз дозволяє мені робити таке? Я не розумію її, мені й не хочеться розуміти! Мої руки вже щосили шарять під її сукнею, вона така м'яка, гаряча, ніжна. Не пам'ятаю, щоб вона хоч раз була такою зі мною. Може я банально накручую себе? Не можу перестати думати про це, навіть коли цілую її так, що голова паморочиться. Її руки такі ніжні, губи теплі й приємні. Та навіть через поцілунок відчуваю, що щось не так. Вона наче заставляє себе, поводить себе зовсім інша людина.