Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

як бджола — завзяте. І сивокриле, зжурене чоло У сяєві Франкової посвяти. Ворожою сокирою потяте, Ім'я Залізнякове в нім жило. Лиш кольору очей не передам, Що світ у слові залишили нам, Де з подиву і гордості горів я; Його, як ластівки у небі слід, Червонокровий не пійма граніт, Ні мармур, що слабий на білокрів'я… 6 Стояв і плакав я коло труни Максима Рильського в печалі темній. І сам себе у марноті нікчемній Побачив із його височини. І сам собі я говорив: збагни, Що смерть іде по стежці потаємній, Щоб мозок твій перетворити в кремній, А кість — у пневматичність бузини. Безсмертя виростає не з могили, Воно встає з колиски до вікна — В житті його велика таїна. Благослови свої життєві сили, Щоб так, як він, свою верстати путь, А помирати можна вже як-будь. 7 Він вийшов з хати в млисте передрання, Зачувши, як гуде мисливський ріг Далеких друзів… До дітей своїх Не повернувся досі з полювання. Чи заманила чорноока ланя Його туди, звідкіль нема доріг, І досі він шукає мовчки їх, Соромлячись безсилого волання? Ні! Він стріляв драпіжників-вовків І спить тепер у курені з вінків Так тихо, ніби Україна сниться. Дерева бовваніють навкруги В тумані надвечір'я, мов стоги, — Між ними ходить слави олениця. 8 Колись мій батечко учив мене, Як за столом тримати гарно ложку. Я, слава Богу, вивчився потрошку, Хоч діло це (не смійтеся!) складне. Один бере ту ложку, мов Явдошку За руку, і викручує, і мне, А другий візьме, як смичок, — і тне, А третій допаде — як в морі дошку. Навчіть перо тримати, друже мій, До спазм, до зомлівання, до каліцтва, Щоб видобути силу чоловіцтва З глибин душі в запеклості німій; Навчіть мене трудитися до смерті І зникнути в тружденній круговерті. 9 Я голос чув його в сумному залі: «Поети! Смерть не служниця! Не ждіть, Що з ваших книг здмухне пилок століть Начистить ваші ордени й медалі, І підоллє епітети зів'ялі Підхлібників старих, що навдогідь Вам золотом назвали вашу мідь, А стежечку — стрілою магістралі! Вона повзе, як ворог, з темноти; Якщо з мечем назустріч їй не йти — Життя від вас тікатиме, як обрій! Той смерть свою навіки поборов, Хто на її ненависть мав любов, Хто рівня їй, але у силі добрій!» 10 Любити свій народ і в тій любові