Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Тільки зараз я помітила у руках Дімки папку. А для чого ще він міг прийти? Йому вкотре знадобилась річ для використання. Я знесилено сповзла на підлогу. Обійняла ноги руками і сперлась підборіддям на коліна. По шурхоту зрозуміла, що брат зробив так само. Не дивлячись на нього тихо спитала:

-Чому ти вирішив, що можеш мною розпоряджатись?

-Ти сама цього хотіла.

Від почутої відповіді пронизала ненависним поглядом Дімку.

-Ти показав голодній сироті вишуканий фуршет і дозволив куштувати будь-які делікатеси. Хіба я могла втриматись?

Ми виховувались у дитячому будинку сімейного типу. Мені було чотирнадцять, коли Дімка став повнолітнім і поїхав до великого міста, щоб почати доросле і самостійне життя. А через два роки, він став моїм опікуном і забрав до себе. У красиву квартиру, на хорошому автомобілі. Вдень ходив на роботу, за яку і третю частину з цього не придбаєш, а вночі… азартні ігри, наркотичні речовини і купа підозрілих людей довкола. Тоді я щиро вірила, що він найкрутіший хлопець у цілому світі. А потім і сама захотіла бути подібною, щоб отримувати великі гроші і при цьому не працювати до упаду, як це робили прийомні батьки. Деякий час тинялась за ним усюди, а він і не забороняв. Свою справу ми почали випадково, якось я ненавмисно відволікла гравця, який майже залишив мого брата без копійки. Перенервувала за нього і випустила з рук стакан води. Від гучного тріску скла всі на мене озирнулись, а я так і стояла мов укопана від сорому через незграбність. Доки я збирала уламки разом із прибиральницею, мій брат, на подив оточуючих, зміг відігратись. Вже вдома, він відкрив мені правду. Доки я була незграбною, він миттєво і дуже вправно поміняв хід гри. На емоціях придумав бізнес, у якому ми обоє могли досягнути висот. Так я стала  маріонеткою, а брат моїм ляльководом.