Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

11.

"Я бачив уві снах тебе, і видавалась ти красивою..."

Деміан.

Ця дівчина зводила мене з розуму. Коли я сьогодні побачив її на пляжі з якимось придурком, мені захотілось підійти і забрати її додому. Я розумію, що ми знаходились не в тих стосунках, щоб я міг вказувати, що їй робити  і з ким спілкуватись, не те, щоб я би міг їй вказувати, але з часом все зміниться. Після переписки з нею, я трохи розслабився, бо по її повідомленнях, я зрозумів, що це не було побаченням. В решті решт, мені не варто було перейматись, бо в кінці ми все одно будемо разом.

Я зайшов в свою квартиру, яку купив нещодавно в Лос-Анджелесі. Переїзд в це місто дався мені, можна сказати, легко, хоч я і прожив усе своє життя у Лондоні. Лос-Анджелес і Лондон були абсолютно різними містами, але, якщо чесно, Лондон трохи набрид мені за все життя і Лос-Анджелес був тим, чого я потребував. На робочому столі лежав примірник моєї нової книги відклавщи його в сторону, я взяв свій ноутбук. Поклавши його перед собою на стіл, я відкрив інстаграм і почав шукати сторінку Ейли. Не знаю чому я шукав її саме на ноутбуці, а не в телефоні, можливо так мені було зручніше.

Знайшовши її профіль, це було не так складно зробити, я побачив останні фотографії з пляжу. Вона була щасливою, поруч з друзями, і виглядала, як завжди прекрасно. Останні фотографїї були зроблені в книгарні і на пляжі, а під ними були коментарі Люка. Ну звісно. Ейла подобалась моєму брату і я знав про їх нещодавний поцілунок, після якого ми з нею розмовляли. Мені сподобалось бачити її в такому незвичному для неї стані і те, як вона назвала мене містером загадка, було смішно.

Я згадав нашу розмову і відчув легке занепокоєння. Невже Люк дійсно думає, що між ними може щось бути? Він завжди був романтиком і іноді занадто вперто йшов до своєї мети, але думаю Ейла не сприймала його більше, ніж друга. Я посміхнувся про себе, бо згадав, як дівчина червоніла при мені декілька разів, не пригадую, щоб таке було з Люком.

Мої думки перервалися, коли я побачив нове повідомлення від Люка:

"Брате, чи не хочеш зустрітися сьогодні? Маю дещо обговорити."

Зітхнувши, я вирішив, що краще поговорити з ним особисто. Можливо, варто було б трохи прояснити ситуацію.

"Звісно, давай зустрінемось в кафе біля твого дому через пів години," – відповів я.

В кафе було тихо і затишно. Люк вже чекав на мене, коли я прийшов. Він виглядав трохи напруженим, але, побачивши мене, посміхнувся.

- Привіт, Деміан, - сказав він, махнувши рукою. - Дякую, що прийшов.

- Привіт, Люк. Що сталося? – я сів напроти нього, а він в цей час вже пив каву.

- Я хотів поговорити про Ейлу, - почав він, а я трохи здивувався, бо відколи в нашому житті з'явилась Ейла, наші стосунки з братом були трохи напружені - Ти знаєш, що вона мені дуже подобається. Але після того, як ми поцілувалися, вона стала уникати мене. Я не знаю, що робити, - після цих слів, мені було тяжко стримати свій подив. Не думав, що Люк захоче поговорити про це.

- Не думав, що ти захочеш саме зі мною говорити про неї, - я не хотів ображати свого брата, але він знав, що вона для мене значила і просто так її не відпущу.

- Я все розумію, Деміан, але я зустрів її перший і між нами з нею набагато більше спільного, ніж між вами,- Люк починав злитись, а мене ця ситуація трохи дратувала.

- Ти прийшов сюди, щоб сказати мені про те, що ви двоє любите вчитись і такі ідеальні? - я вигнув одну брів в знак подиву.

- Не тільки, - відповів Люк, намагаючись контролювати свій тон. - Я хочу зрозуміти, що робити далі. Після того поцілунку вона стала уникати мене. Можливо, ти знаєш, як до неї підійти? - він дійсно просив в мене пораду. Люк багато, що значив для мене і був моїм братом і тільки це стримувало мене від того, щоб не вдарити його.

- Люк, я думаю, що, можливо, вона просто не готова до чогось серйозного, - як можна спокйніше сказав я,- Ти ж знаєш, у неї зараз багато змін у житті, - спробував я пояснити.

- І звідки ти знаєш про її зміни у житті? Ви, що двоє спілкуєтесь? - спокійний тон Люк знову перестава таким бути.

- Я думаю це вже не твоя справа. Ти прийшов просити пораду, так от я тобі її даю. Будь її другом або відчепись від неї. В глубині душі, ти знаєш, що ніколи не будеш з нею, - я закіпав і тримати себе в руках було важко. Не так я уявляв нашу з ним розмову.

- Знаєш, що, Деміане? Ти завжди думаєш, що знаєш краще за інших. Ти завжди вважаєш, що можеш контролювати все навколо, - голос Люка став ще гучнішим, а очі блищали від злості.

- Це не так, Люк. Я просто намагаюся допомогти тобі не зробити помилку, вона не хоче тебе, змрись з цим і не принижуйся. - відповів я, намагаючись стримати свій гнів.

- Це не допомога! Це просто твоє бажання втручатися в моє життя! - Люк майже кричав, піднімаючи голос все більше. - Ти заздрісний, бо знаєш, що вона може вибрати мене!

Заздрісний? - я відчув, як мій гнів зростає все більше. - Це смішно, Люк. Я кажу тобі очевидне і ти прекрасно це знаєш!

- Ти ніколи не був моїм братом, Деміане. Ти завжди бачив у мені конкурента, а не родича. І тепер, коли справа стосується Ейли, ти готовий знищити все, що є між нами, - його слова були гострими, як лезо. Просто прекрасно.

- Ти помиляєшся, - відповів я, але не міг приховати, що його слова зачепили мене. - Але якщо ти так це бачиш, тоді, мабуть, у нас дійсно немає про що говорити.

Люк кинув на мене останній злий погляд і рішуче пішов до виходу. Двері грюкнули за ним, залишаючи мене на самоті з моїми думками. Між нами з братом ніколи не було схожих сварок. Я відчував, як сильно злюсь на Люка і на його поведінку. Не було сенсу більше знаходитись в цьому кафе і я пішов до виходу, так нічого і не замовивши.

Повернувшись додому, я зняв футболку і кинув її на крісло, залишаючись в одних штанах, пішов до свого кабінету. Завантаживши документ, в якому була моя робоча рукопис, я вдихнув глибоко і почав писати. Спочатку слова не йшли, думки плуталися. Але поступово я зміг зосередитися, заглиблюючись у світ своїх персонажів. Моє письмо завжди було для мене способом втекти від реальності, і цього разу це допомогло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍