Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

По ковру еще юной травы. Шум бульваров, что мощной волною Бушевал, уже сходит на нет. Время отдыха, время покоя Зажигает в домах желтый свет. Накатила такая усталость. Не спасло даже то, что весна… Но совсем уж немножко осталось До блаженного времени сна. «Дощ весняний короткочасний…»
Дощ весняний короткочасний Прошелестів зеленим листом, І знову з неба сонце ясне Проміння сипле, мов намисто. Поміж хмарок воно сміється, Та ще і мружиться лукаво… Вам все в роботі хай вдається, Бо день вже видався на славу! «Я відчиняю двері в ніч…»
Я відчиняю двері в ніч, Іще травневу і вологу, У небо, де мільйоном свіч Горять зірки, мов очі Бога. У ту безмежну далину Порівняно із нашим світом… І, проводжаючи весну, Готуюся зустрітись з літом. «Похмуре небо низько висне…»
Похмуре небо низько висне, Неначе зовсім не весна. Сезон дерев цвітіння вийшов — Цвіте одна лиш бузина. Хоча і літа ще немає, Весни зосталось дві доби, Однак воно вже наступає — Он, кажуть, що пішли гриби. Дозріли в лісі вже суниці, І трави косять косарі. А літо зайде у світлицю Вже післязавтра, на зорі. «Жасминовая ночь… Весенний плотный ливень…»
Жасминовая ночь… Весенний плотный ливень