Лаванда Різ - За мить до кохання, Лаванда Різ

Глава 11

Трістан

Я справді сказав їй ці слова. Сам від себе в шоці. Але я правда почуваюся закоханим, мені з нею добре. Навіть із Дженіфер в останні місяці наших стосунків мені не було так добре, тільки сварки, істерики та взаємні звинувачення, бо я став незручним. А з Тіною все інакше, хоча начебто ми з нею не пара. Чи все-таки пара? Я хочу, щоб вона була поруч, хочу забрати її з собою в Лос-Анджелес, щоб прокидатися з нею в моїй квартирі щоранку і милуватися її родимкою на плечі. У голові з'являються найшаленіші ідеї. Лежу й усміхаюся, як останній дурень. А якщо це справжнє, що якщо це те саме кохання, заради якого хочеться жити, здійснювати вчинки, робити добрі справи і впиватися щастям? Хіба так не буває, коли закохані з першого погляду люди залишаються разом на все життя? І це ми ще не переспали, я ще не познайомив її з родичами, і вона не знає мене як облупленого. Але зараз все це мені здається другорядним і не таким важливим. Головне, аби у мене була вона, а я був у неї.

Тіна поворухнулася і перевернулася на спину відразу зустрівшись з моїм зачарованим поглядом.

— Доброго ранку, русалко. Хочеш утекти звідси? Тільки ти і я. Звалимо від них подалі і проведемо час разом, — прибираю пасмо каштанового волосся з її обличчя і трусь кінчиком носа об її гарний носик.

— І куди ж ми поїдемо? — бурмотить милим сонним голосом, навіть не здогадуючись, наскільки вона зараз сексуальна.

— Куди хочеш. Ти краще знаєш свої рідні місця.

— Пустиш за кермо? — Це означає, що вона згодна. Чудово!

— Звичайно, без запитань, якщо пообіцяєш не тиснути сильно на газ. Тобі дозволяється їхати потихеньку. Швиденько збираємося, поки ці гуляки ще сплять.

Моя сумка все одно в машині, там, до речі, навіть частина продуктів залишилася. Мені головне взяти Тіну з собою, це єдина компанія, яка мені зараз потрібна. Телефон пискнув повідомленням. …Від Дженіфер. Тебе вистачило лише на місяць, дитинко? Вирішила згадати колишнього нареченого і знову бризнути отрутою? Раніше, у мене б серце груди проломило в передчутті якогось мазохістського задоволення, я тут же кинувся б читати і перечитувати її повідомлення. А зараз моє серце просто завмерло, поки я видаляв повідомлення навіть не читаючи. Я не дам тобі зіпсувати такий чудовий день.

— Я готова. Вибач, зуби чистити ніколи, — закинувши в рот жуйку, Тіна знову багатозначно посміхається, натякаючи, що пам'ятає про те, що мені не подобається дівчата, що жують і надувають бульбашки з жуйки.

— Зроблю заради тебе виняток, — кидаю їй ключі, закидаю наші речі на заднє сидіння і приклеююсь поглядом до Тіни. У мене точно їде дах, хіба можна кайфувати від кожного її руху? Прусь навіть дивлячись на те, як вона заводить машину. Хоча треба балдіти від того, що вона мені довіряє. Ця правильна манюня з почуттям власної гідності довірилася мені. Ось, що справді важливо.

— Хлопці не надують губи?

— Якщо надують, значить я їх переоцінив і мені не місце в їхній пісочниці. Адже це тільки наша з тобою справа, у нас є право захотіти побути вдвох. Відправлю Ділану повідомлення трохи пізніше, щоб не вищипував волосся на дупі від хвилювання. Схоже, що ти добре знаєш цю дорогу, — по суті, ми мчимо через ліс тільки їй помітною стежкою, що заросла травою.

— Сподіваюся, тобі сподобається місце, куди я тебе везу.

— Я навіть не буду проти, якщо ти завезеш мене вглиб цього дрімучого лісу і принесеш у жертву на вівтарі любові, головне, щоб у вічі весь час дивилася, — я розслаблений, я сміюся, бо почуваюся як ніколи живим. — А якщо серйозно мені з тобою скрізь буде добре, навіть не випаленому кам'яному плато.

— Чому? Що в мені такого особливого?

— Більш-менш точно людину може описати хтось близький і неупереджений, а от закохані не можуть чітко відповісти на запитання: «чому вам подобається ваш коханий?» Зазвичай вони відповідають щось банальне та шаблонне: він класний, веселий, добрий. Тому що глибину і справжній сенс цього почуття люди не навчилися висловлювати словами. Частково ми вміємо це робити поглядами, дотиками, вчинками. Але найкраще цю глибину вимірює біль, якщо кохання раптом вмирає. Тоді болю в цю діру вміщується до біса і ти розумієш, як багато в тобі тепер порожнього місця.

Тіна якийсь час мовчить, розмірковуючи над моїми словами.

— Я заповнила твою порожнечу?

— І зробила мене щасливим. Як сказав би мій брат: «я знову став ідіотом». Але я не хочу говорити про минуле. Воно позаду. Просто в тобі стільки всього... ти як джерело, можеш вгамувати спрагу, і в той же час у тобі горить багаття, поряд з яким хочеться зігрітися. Ти як світанок і як перша зірка, яка несміливо з'являється на небосхилі бузковим вечором. Ти проста, загадкова та справжня. …Я говорю дурниці? — Тіна на мене так дивно поглядає, що мені справді починає здаватися, що я знову мелю якусь банальщину. Я помітив, що у Тіни специфічне ставлення до компліментів — вони її лякають. Замість відповіді вона зупинила машину. Зробила глибокий вдих, дивлячись перед собою. Хвилюється?

— Я змушую тебе нервувати, манюня?

— Мій світ обертається не тільки навколо тебе, Трісе, — тягнеться до мене, ласкаво проводячи долонею по моїй щоці. — Але твої слова потрапили в ту саму глибину, про яку ти говорив. До тебе… мені подобалися деякі хлопці, але я ніколи по-справжньому не закохувалась, тому зараз… я трохи розгублена, — вона не каже прямо, але з цього випливає, що манюня в мене закохана. Боже, чому вона не скаже все, як є? — Вилазь, ми приїхали. Йди за мною.

Розсовуючи лапи молодих ялин, пробираюся за нею. Здається, ми опинились на протилежній стороні озера. І я ніяк не очікував побачити в цій глушині будиночок. Невеликий, складений з колод, але це вже краще, ніж намет.

— Місце занедбане. Мабуть господарі тут давно не з'являлися, — кинувши сумки, оглядаюся на всі боки.

— Раніше ми з сім'єю часто приїжджали сюди. Цей будиночок належить моїй матері, і вона справді тут давно не з'являлася. Але я знаю, де лежить ключ. У цій частині озера вода холодніша. Ввечері можна розвести багаття у дворі або камін у вітальні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍