Лаванда Різ - За мить до кохання, Лаванда Різ

— Давай повернемося. Потрібно трохи охолонути, — нарешті знайшла сили відсторонитися. Думаю, вже глибоко за північ, але навряд чи я засну.

— Добре, підемо. Пірну в холодну воду, раптом допоможе, — зітхає, бере мене за руку і ми бредемо назад. Наша гучна компанія вже розійшлася по наметах, біля згасаючого вогнища тільки залишки бенкету і порожня пляшка з-під віскі.

— Де ти спатимеш? В машині? — цим даю зрозуміти, що ми не ляжемо разом.

— Повішу гамак. Не люблю спати в машинах, там дуже незручно. Не проти зі мною поплавати? — Трісу не хочеться розлучатися і схоже, що спати він теж не збирається.

— Ні, залишу це задоволення на ранок. Спробую заснути. На добраніч, Трісе, — короткий поцілунок, його сумний погляд, але я вперто гну свою лінію. Пірнаю у свій намет і застібаю вхід зсередини. Хоча сну в жодному оці, але буде розумно зробити перерву, інакше мій бідний Трістан перегріється і закипить.

Кручуся, перевертаюсь з боку на бік. Розбурхані відчуття ніяк не вляжуться, губи печуть від поцілунків, а на шкірі досі горять його дотики. Цікаво, як він засне у гамаку, відбиваючись від комарів? Адже вони його за ніч з'їдять і спрей не допоможе. Починають підкрадатись малодушні думки, що може все ж таки впустити його в намет, якщо він дасть мені слово тримати свої руки при собі. Адекватні дорослі люди якось же можуть впоратися зі своїми бажаннями. …Не витримую, розстібаю блискавку і… застигаю від подиву, поступово заповнюючись злістю та розчаруванням. Звідси мені добре видно його гамак. Тільки Тріс там не один. Поруч із ним сидить Ірен і здається... вона до нього торкається. У місячному світлі чітко видно ці нехитрі рухи біля його паху. Тріс ловить її за руку, різко повертаючи голову в мою сторону. …Відсахнувшись углиб намету, намагаюся зробити вдих, який не може прорватися крізь щільне обурення. Серце шалено б’ється та ось-ось вистрибне. Хочеться зараз же схопитися і бігти додому, і плювати, що до будинку п'ятдесят кілометрів. Я тут не залишусь! Я не хочу його бачити! Боже, як я гірко помилилася! Хапаю сумку, вискакую з намету, Ірен поряд з ним вже немає, і щойно він мене побачив — одразу ж схопився на ноги.

— Тіно, що трапилося? Куди ти назбиралася? — у голосі стільки щирого подиву.

— Додому. Спіймаю дорогою попутку. Хочу поступитися цим наметом вам з Ірен. Не підходь до мене! — Підвищую голос. — Я все бачила! Вибач, підглянула ненароком. І дуже шкодую, що взагалі опинилася тут.

— Тіно, боже мій! Мабуть, ти не все бачила. Тоді ти мала помітити, що я її зупинив і попросив піти!

— Ти не дуже старанно намагався, у неї виходило краще! Не смій за мною йти!

— Ні, я йтиму за тобою! Тіно, не дури! Прошу, не роби з мене сволоту! Якби я хотів зайнятися з нею тим, що вона пропонувала — я тут не стояв би. Складно миттєво відмахатися від п'яної дівчини, яка вчепилася в твій…

— Мене твоє особисте життя не цікавить, ти вільний робити те, що тобі заманеться! Ми один одному ніхто! — намагаюся бігти, але Тріс хапає мене в оберемок.

— Це неправда, між нами щось є, Тіно. Ти дівчина, на яку я шалено запав! Я нікуди тебе не пущу! Перестань вириватися! Невже ти думаєш, що я такий виродок? Що можу повестися на таку, як вона? Що розважатимусь з нею після того, що в нас з тобою було? Дурненька, заспокойся, прошу, — міцно притиснувши мене до себе, дихає мені в потилицю. — Мені потрібна лише ти. Повір мені, будь ласка, Тіно.

— Марш у намет! — Вириваюсь і різко повертаюсь до нього обличчям.

— Що? — Тріс збитий з пантелику. — А ти куди?

— А я ляжу поруч. І щоб поводився добре! — Гаркнула в серцях. Соваю йому в руки свою сумку і повертаюся в намет.

Тріс обережно забирається всередину, застібає вхід і підповзає ближче, укладаючись поряд:

— Я обійму? — у відповідь на мій ствердний кивок просовує одну руку мені під голову, а іншою накриває зверху, обіймаючи обома руками. Я все ще соплю, намагаючись заспокоїтися, але від того, що він поруч чомусь стає легше. Я йому вірю. Просто злюсь на себе, на Ірен, на Тріса за те, що він подобається дівчатам.

— Тіно, ти віриш у кохання з першого погляду?

— Ні, такого не буває.

— Я ось так теж раніше думав. Але ти змінила мою думку, — шепоче і ніжно цілує мене за вушком. — Я закохався в тебе, Тіно. Несподівано і з розбігу. Нічого зараз не кажи. Просто знай.