Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

А поруч — маскарад і буфонадна бридь; О небо! Покришка на казані, в котрому, То затихаючи, то з гуркотами грому Все людство клопітне клекоче і кипить. ПЕРЕСТЕРІГАЙ У серці жовтий Змій сидить, Неначе владар на престолі; Він — зла вістун, ти — в його волі. Ти кажеш: «Хочу!» — «Ні!» — сичить. Очима впийся в Зір Наяди Чи в Сатиресу, повну знади, А Зуб: «Ти що? Забув сім'ю?» Роби дітей, шліфуй щосили Слова чи мармурові брили, А Зуб: «Я бачу смерть твою!» Сяйнула мрія чи надія, Та чути — Змій сичить, авжеж! Ти ні хвилини не живеш Без попереджень злого Змія! БУНТІВНИК Звалився серафим, мов той орел, із неба, Схопив безвірника за чуба й за рукав: «Я — добрий Ангел твій, ти ж — темнота й ганеба, Наказую, щоб ти закон любові знав! Любити мусиш всіх і мусиш бути милим Для дурня й покруча, для злодія й ракла, Щоб ти Ісусові зіткав під ноги килим Із милосердного свого чуття й тепла! Такою є Любов! І хай во славу Бога Екстазом спалахне твоя душа убога; Ця пристрасть істинна всім радощі несе!» Б'є Ангел грішника важкими кулаками, Безтямно мучить, б'є, бо й любить же без тями, А той повторює: «Не хочу я, і все!» ДУЖЕ ДАЛЕКО ЗВІДСИ Оселя тиха і священна, На подушках, як наречена, Лежить ця дівчина пещена, Рукою обвіває грудь, Так, наче відганяє нудь, А десь плачі басейнів чуть. Це Доротея. Без упину Вода, неначе в забутті, Співає, щоб оцю дитину Заколихати на хвилину. Та, ледь піднявшись на тахті, Дівча дає втирати в спину Пахкі олійки золоті; А квіти мліють у куті. БЕЗОДНЯ Паскаль — бездонної душі глибочина: О горе! Прірва — все: жадання, слово, мрії! Стає волосся сторч, бо Жах, як вітер, віє, І відкривається безодень явина. Вгорі, внизу і скрізь, немовби тиша, скніє Безкрайність простору, зваблива і жахна… На дні моїх ночей правиця вогняна Показує кошмар, де безліч форм шаліє. Із кожного вікна я бачу глибину, Безмежжя світове, і так боюся сну, Немов діри, де тьма всі виходи затисла. Ніщоті заздрю я, бо в ній нема чуття, І повернутися я прагну в небуття. О, вже не вийти нам за ці Творіння й Числа! ЗОСЕРЕДЖЕННЯ О скорбносте моя, старайся страх збороти. Ти прагла вечора — ось він іде, поглянь: Для одного — спочин, для іншого — турботи, — Все місто в сутінках ятріє, наче грань. Хай ницих юрми йдуть в пристанища мерзоти, На свята насолод