Шашкевич М. С. - Оригінальні поезії, Шашкевич М. С.

соколом летить.

 

І щез стрілов в густій мряці,

Дудонь замовчає:

Може, ліг вже де в байраці

Та й вовк доїдає.

 

Десь поїхав ти, козаче?

Темно, тихо і страшненько.

Часом лиш ворон закряче,

Закряче сумненько.

 

 

* * *

 

Чи то вірли крильми б’ються?

Чи зірки сіяють?

Ні!.. то козак з врагом труться,

Мечами блискають.

 

Та вже татар утомився,

К землі сильно вдарен пав…

Ще раз двигся, роз’ярився

І дівчині необачній

Головоньку з плеча зняв.

 

І кинувся, мов звір лютий,

Козак сильний на врага,

Грудь розколов, щоб добути

Серце диве 3 татара.

 

Завіз сестру до домоньку,

Поховав ю у садочку,

Посадив над нев руточку,

А в головах калиноньку.

 

Сам затужив та й заплакав

Та й стався сумненьким,

Та й затужив, та й заспівав

Голосом тихеньким…

 

«Як би я в сій сторононьці,

Як би я безрідний жив,

Батько, ненька в могилоньці

Та й сестрицю враг вмертвив.

 

Ходім, коню, в чужиноньку

Думочку думати,

Ходім, коню, на Украйноньку

Степами блукати».

 

ЗГАДКА

 

 

Заспіваю, що минуло,

Передвіцький згану 4 час,

Як би мара го носила.

Як-то сумно нині в нас!

 

Святовида 5 лиця ясні

За Лабою 6 слов’ян чтив.

Купайловий 7 танок красний

Царинами вітром сплів.

 

Гай ся на честь гарной Лади 8

Піньом дівиць розлягав,

Мир в подяці для Коляди 9

Веселячись, снопи клав.

 

Над ярою Волтавою 10

Суд Любушин 11 мир давав,

Над Дніпром-Славутицьою

Так Ярослав ся вславляв. 12

 

Поза білими водами

Білий гніздо орел вив,

А руськими сторонами

Дзвін вічовий гомотів.

 

Новгорода сила й слава

Світом цілим зголосла,

Києва золота глава

Під небеса ся звела.

 

Слави дочка величана

На світ цілий сіяла,

Піснь Люмира, піснь Бояна 13

Голосніше їй гула.

 

Нині думка йде сумненько,

Темним лісом гомонить,

За Дунай, за Дніпр туженько

Згадка журна лиш летить.

 

Понад Дністра берег крутий

Гамор галич розлягат.

Там сум душу хапле лютий,

В безвість гадка пропадат.

 

Городища де бували,

Днесь могили ся звели.

Богів храми де стояли,

Грехіт мохи поросли.

 

Поза води, поза тихі

З славов гаразд пробував,

Загудівши, вихор лихий

І сліди їх позмітав!

 

Красна Ретра з Арконою 14

Пилом вічним припали,

Діти вірні з матерьою

Десь в безвістьох ізчезли…

 

Де ворони ся злітають,

Колись славний стояв тин. 15

Тяжкі мряки днесь лягають,

Як на ногах татарин. 16

 

Щастя, гаразд з-під могили

Гомоном лиш залітат;

Як слов’яни колись жили -

Журна думка лиш згадат.

 

Із русина щирой груди

В побратимий летить край,

Побратими, де суть люди,

Поза Волгу, за Дунай.

 

РОЗПУКА

 

 

Поза тихими водами

Сумно та й смерклося;

О, як голос меж горами,

Щастя розбилося!

 

Летить ворон чорнокрилий,

За ним загуділо,

Щастя моє, гаразд милий

Навіки зниділо.

 

Тяжко голубу малому

Гори перебити,

Ой, ще тяжче безрідному

На сім світі жити.

 

Ти, зозуле сивенькая,

Закуй ми сумненько:

Най розпука та й лютая

Вирве ми серденько.

 

ВЕСНІВКА

 

 

Цвітка дрібная

Молила неньку,

Весну раненьку:

«Нене рідная!

Вволи ми волю,

Дай мені долю:

Щоб я зацвіла,

Весь луг скрасила.

Щоби я була,

Як сонце, ясна,

Як зоря, красна,

Щобим згорнула

Весь світ до себе!» -

- «Доню, голубко!

Жаль мені тебе,

Гарная любко!

Бо вихор свисне,

Мороз потисне,

Буря загуде;

Краса змарніє,

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш,

Жаль серцю буде».

 

ТУГА ЗА МИЛОЮ

 

 

Із-за гори, із-за лісу

Вітрець повіває.

Скажи, скажи, тихий вітре,

Як ся мила має?!

 

Чи здорова, чи весела,

Личко рум’яненьке;

Чи сумує, чи горює,

Чи личко бліденьке?

 

Бо я тужу, бо я плачу,

Сльозами вмиваюсь,

Веселої годиноньки

Вже не надіваюсь!

 

Коби мені крильця мати,

Соколом злетіти,

Тяжку тугу із серденька

При милій розбити!

 

Ой літав бим, ой літав бим

Щодень і щоночі,

Щоб ся милій у сивенькі

Надивити очі.

 

Ой літав бим, ой літав бим

Зорями ясними,

Щоб мені ся натішити

Ручками білими.

 

Ой літав бим, ой літав бим

Світом білесеньким,

Щоб мені ся натішити

Личком рум’яненьким.

 

Ой літав бим, ой літав бим

Вечером тихеньким,

Щоб мені ся натішити

Ходочком дрібненьким.

 

Ой літав бим, ой літав бим

Лісами, горами,

Щоб мені ся натішити

Милими словами.

 

Ах, я бідний, нещасливий,

Да й крилець не маю,

Сохну, чахну в далечіні,

Всяк день умираю!