Шашкевич М. С. - Ярослав, Шашкевич М. С.

 

Шашкевич М. С.

 

 

ЯРОСЛАВ

Звіщаю вам повість многославну

о великих борбах, лютих боях;

кмітуйте і весь ум свій збирайте,

кмітуйте, а дивная вам чути!

 

В волості, 1 де Оломуц царствує,

зводится там гора невисока,

невисока на ім’я Гостайнів;

мати Божа чуда тамка творит.

 

Довго землі наші в мирі були,

довго гаразд цвів помеж миряни,

но од всхода в землях буря встала,

встала про доч татарського хана,

що́ хрестянські люде про каміння,

про золото і перли забили.

 

Красна Кубляївна яко луна,

що суть землі на западі, вчула,

і в сіх землях жие много люда.

Бралась спознать чужі поведінки.

Десять скачут на ноги молодців

і дві діві 2 ко проводу єї.

Нагорнули, чого треба було,

повсідали всі на борзі коні

і бралися, куда сонце спіє.

 

Яко зоря на заранці сяє,

коли понад мрачні ліси зійде,

так доч сеся Кубляєва хана

ріднов красов і стрійнов сияла.

Огорнена вся в злотоголовлє,

шию, нідра прогалені 3 мала,

вінчана каміньом і жемчугов. 4

 

Чудовались німці такій красі,

завиділи дуже їй багатству,

стерегли їй путі і дороги,

випали на ню меж деревами,

забили ю і взяли іміння.

 

Лиш се зачув Кубляй, хан татарський,

Що ся стало з дорогов дочкою,

зобрав війська зо всіх сторон ширих.

тягне з військом, куда сонце спіє.

 

На западі се королі вчули,

що хан спіє к сторонам їх людним,

сповчилися один ко другому

і зобрали превелике військо

і тягнули полем против нему.

На великій рівні стаборились,

стаборились і хана зде ждали.

 

Кубляй каже усім чародіям,

віщунам, звіздарам і знахурам,

би звістили, добре погадавши,

який конец взятимут боротьби.

Зібралися упрем чародії,

віщуни, звіздарі і знахури,

на два боки кругом розступились

і трость чорну поздовж положили,

розчіпивши на дві половині;

первій Кубляй ім’я нарядили,

королів пак другій ім’я дали,

слови над сим співнули ветхими.

Стали трості споду воївати,

і трость Кубляєва витяжила.

Зрадувалась всего люда множить.

всякий тече борзо д’своїм конем,

і в ряди ся поставили війська.

 

Ані раду радили христяне,

в ряди поган без пам’яті гнали,

з таков бутов, яку силу мали.

Тут бій первий вдарив у громаду;

мов з хмар повінь задощіли стріли,

ломіт ратищ мовби рахкот грома,

блескіт мечів яко огонь мовні.

Силов обі сторони яр-буйнов,

одна другій не дасть поступити.

 

Множінь христян вже поганів гнала,

і вже би їх перемогли були,

коб не прийшли знова чародії,

принісши ті трості розчеплені.

Татаре ся вельми запалили,

на христяне ударили люто,

так їх круто вперед себе гнали,

що їх перхли мовби звір пудливий.

Тут щит лежит, дорогий тут шолом,

тут в стременах кінь рве воєводу,

тут сей дармо жене у татари,

онде просит, пробіг! милосердя.

 

Татари то так ся розжарили,

на христяне дач вложили многу,

два під себе взяли королівства,

старий Київ, просторон Новгород. 5

Скорі в землях розносится горе,

по всіх землях люд збирати станут,

поставили чтири многі війська,

поновили з татарами вражду.

 

Гнулись татари в праву сторону,

як чорна хмара, що грозит градом

позасипати царини вродні,

такий рій чутний був із далека.

 

Упрем угри в сотниці зглотились,

впрем оружні з ними ся стрітили.

Лиш на дармо хоробрость і вдалость.

на дармо ся дерзко запирали;

в серед рядів вгналися татари,

розперхнули всі їх многі війська,

сполонили всьо, що в землі було.

 

Всі хрестяни минула надія,

було горе гірше всего горя.

Помолились Богу жалісливе,

щоб спасав їх від татар злобливих.

 

«Ой, стань в гніві своїм, о Господи!

Спасай од враг, спасай нас гонених!

Душу нашу хтят потолочити,

як звір вівці, тісно обключивши».

 

Первий бой нам втрачен, втрачен вторий,

татари ся в Польщі розложили,

близче й близч всі села сполонили,

продерлися люто к Оломуцу.

Біда тужча стала по країнах,

не встоялось нич перед поганим.

 

Боролись день, боролись день вторий.

нікуда ся не клонит звитяга.

Ой, та множінь татар розмножилась,

як ся множит в осінь тьма вечерня.

А в повені серед татар лютих

холібалось військо християнів,

насильно ся к сему горбку дручи.

на нім ж мати Божа чуда творит.

 

Нуже, браття! нуже! Внеслав кличе,

у срібельний щит мечем ударив

і хоругвой над головов точит.

Мужаются всі, в татари рвутся.

Ізбилися в одну силу сильну,

вирвалися, мов огонь із землі,

з-меж татарів премнога д’горбкові.

Горбком горі взадними кроками,

на підгорб’ю вшир ся розступили,

у гран острий звузилися сподом,

вправо, вліво покрилися щитьми,

на рамена вклали острі копі,

другі первим, а пак другим треті.

Тут стріл хмари з гори на татари.

Втім ніч темна засунула землю,

розвалилась із землі до облак,

заступила очі розжарені

против собі христян і татарів.

Вергут наспи в густій тьмі христяне,

насип в-коло верха обкопані.

 

Лиш на всході рано починалось,

іздвигнувся веський врагів табор.

Табор сей був кругом горба страшний

в таку далінь, що й не заглянути.

На борзих тут конех лиш шептіли,

настромлені на конях несучи

христян глави горі