Шашкевич М. С. - Переклади, Шашкевич М. С.

 

Шашкевич М. С.

 

 

ПЕРЕКЛАДИ

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

 

 

Ярославнин голос ся розлігає; зозулею незнаємую ранком сумненько кує: «Полечу, каже, зозулею по Дунаю; вмочу бобровий рукав у ріці Каялі, втру князю кровавії його рани на дивнім тілі».

Ярославна рано плаче в Путивлі на городських стінах і жалібно промовляє: «О вітер! Вітрило! Чому, господине, насильно вієш? Чому мечеш ханськії стрілки легким крильцем на вої мойого Лади? Мало тобі було гір під оболоками віяти, леліючи кораблі на синім морі? Чому, господине, моє весіллє розвіяв-єсь по траві-ковилі?»

Ярославна ранком плаче на стіні города Путивля, жалісно промовляючи: «О Дніпре-Словутицю! Ти пробив-єсь каменні гори скрізь землю половецькую. Ти леліяв-єсь на собі човни Святославові до полку Кобякового; возлелій, господине, мою Ладу ко мені, абим не слала к нему слез раненько на море».

Ярославна рано плаче в Путивлі на городській стіні, припіваючи: «Світлоє і тресвітлоє сонце! Ти всім теплоє і красноє. Чому, господине, простерло-сь гарячую свою лучу на Ладині вої? В полі безводнім жаром луки їм попалилось-сь, тугою тули заткалось».

 

НАРОДНІ СЕРБСЬКІ ПІСНІ

 

 

ДІВЧИНА І РИБА

 

 

Дівчина край моря сиділа,

Сама до себе так говорила:

«Ой, милий ти, мій боже!

Чи є що ширше над море?

Чи є що довше над поле?

Чи є що швидше над коня?

Чи є що над мед солодше?

Чи є що над брата дорожче?»

 

Риба д ній з води говорила:

«Дівчино, мало ти знаєш!

Ширшеє небо над море,

Довшеє море над поле,

Швидші суть над коня очі,

Від меду солодший цукор,

Над брата дорожчий милий!»

 

ДІВЧИНА ДО РОЖІ

 

 

Ах, моя водо студеная!

І моя роже рум’яная!

Чогось ти так рано процвіла?

Не маю, кому б тя вчахнути.

Вчахнула бим тя неньці,

Та неньки не маю;

Вчахнула бим тя сестриці,

Сестра ся віддала;

Вчахнула бим тя братові,

Братчик у військо пішов;

Вчахнула бим тя милому,

Та миленький далеко:

За трьома горами зеленими,

За трьома водами студеними.

 

ПУСТА ДІВЧИНА

 

 

Дівчинонька водов бродить,

Ноги ся біліють;

За нев ходить молод хлопець,

Сміється, регоче:

«Броди, броди, дівчинонько,

Бодай мойов була!»

«Коб я знала і відала,

Що я твоя буду,-

Молоком бим ся вмивала,

Щоби біла була;

Рожею бим ся втирала,

Щоб рум’яна була;

Шовком бим ся вперезала,

Щоби тонка була».

 

ДІВЧИНА, ЛИЦЕ МИЮЧА

 

 

Дівчина си личко умивала

І, миючи, к лицю говорила:

«Коб я знала, (личко моє, личко!)

Що тя старий буде цілувати,

Пішла би я горою зеленов,

Весь полин би по горі зібрала

І з него бим воду вицідила,

Мила бим тя нею в кожний ранок.

Як стар поцілує, щоби-сь гірке було.

А коб знала, (личко моє, личко!)

Що тя молод буде цілувати,

Пішла би я у зільник зелений,

Всю би рожу в зільнику зібрала,

Пак би з неї вицідила воду,

Мила бим тя нею щозарані;

Щоб, як поцілує, молодому пахло,

Щоб му пахло і миленьке було.

Волю з молодим по горах ходити,

Як зо старим по білому двору;

Волю з молодим на камені спати,

Як зо старим на м’якенькім шовку».

 

ЗНАТЕЛЬ

 

 

Ой дівчино, ой Миліна!

Сідай мені край коліна;

Най ся люди не дивують,

І ми знаєм, де цілують:

Межи очі удовиці,

А дівчата межи циці.

 

АНГЕЛЧИНІ ВОРОТА

 

 

Високо ся сокіл вивив -

Вище городу ворота;

Воротарка там ангелка,

Сонцем голову завила,

Місяцем ся вперезала

І звіздами затикала.

 

ОЛЕНЬ І ВИЛА

 

 

Пасе оленець траву на загір’ю,

День ся пасе, а другий горює,

А за третім та горем горює.

Питала го Вила із гори:

«Ой оленче, лісогорське звірє,

яка тобі велика бідонька,

що, пасучи трави по загір’ю,

день ся пасеш, а другий горюєш…»

 

З КРАЛЕДВІРСЬКОГО РУКОПИСУ

ПІСЕНЬКИ

 

 

ЗБИГОНЬ

 

 

Політує голуб з дерева на дерво,

гуде жалісненько горе всьому лісу:

«Ой ти лісе ширий! Літав я з тобою

з дорогов голубков, з милов, премиленьков.

Ой, а злобний Збигонь захватив голубку

і заніс у город, ах, у твердий город».

 

Гей, ходив молодец вкруг твердо-города,

вздохав жалосливо за дорогое милов.

От города к скалі, на скалі усівси,

сидів, зажурившись, з німим мовчав лісом.

 

І прилетів голуб, гуде жалісненько.

Підвів головоньку молодец і каже:

«Ти сумний голубче! Сумно ти самому.

Чи тобі кругавец вхопив подружечку?»

«Ти, Збигоню, тамка на тім тверд-городі,

ти ухватив мою дорогу миленьку

і заніс у город, ой у тверд у город!»

«Голубче, ти був бись з кругавцем боровся,

коби в тебе було удатноє серце;

був бись кругавцеві видер сву дорогу,

коби в тебе були драві острі єми;

ти бись був погубив кругавця злобного,

коби ти був твердий мясожравий зюбец».

 

- «Ну ж, сумний молодче, жени на Збигоня!

В тобі преудале на ворога серце,

в тебе проті нему зброя кріпка, остра,

в тебе му в голову тяжкая бардиця».

 

Миттю молодец долів,- долі темним лісом.

Взяв на себе зброю й на рамена барду,

Спіє лісом темним к городу твердому.

Став у тверд-го́рода,

ночі,- всюда темно,-