Шашкевич М. С. - Оригінальні поезії, Шашкевич М. С.

 

Шашкевич М. С.

 

 

ОРИГІНАЛЬНІ ПОЕЗІЇ

ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОБСТУПЛЕННЯ ЛЬВОВА

 

 

Ой у чистім полі да близько дороги,

Там стоїть наметець великий, шовковий,

А у тім наметці стоїть стіл тесовий

Да гетьман Хмельницький сидить конець стола,

Молодці-козаки стоять доокола.

Да гетьман Хмельницький пише дрібні листи,

По всій Україні розсилає вісті.

 

Військо куренноє в поход виступало,

Ляхи розроняло да Львів обступляло.

Як гетьман Хмельницький кіньми навернув,

Та й Львів ся здвигнув;

Як гетьман Хмельницький шаблею звив,

Та й Львів ся поклонив.

На розсвіті з замку із рушниць стрілєли,

А смерком козаки замок підпалили

Да раненько доокола весь Львів обступили.

Ударили з самопалів - двори погоріли.

А гетьман Хмельницький посли посилав.

Словами промовляв:

Як будете миритися,

На окуп винесіть три миси червоних,

На окуп виведіть сто коней вороних.

Як будете битися,

Мечами рознесу мури високії,

А кіньми розорю двори біленькії.

 

А у Львові рано всі дзвони заграли,

А високі ворота остіжом упали.

 

О НАЛИВАЙКУ

 

 

Що ся степом за димове густо закурили?

Чи то мрячка осідає, стеляться тумани?

Не мрячка то осідає, не туман лягає,

Гей, то ляхів сорок тисяч в поход виступає.

 

А в неділю на розсвіті полк козацький скорить, 1

Тогді молод Наливайко до коня говорить:

«Ступай, ступай, ворон коню, бистрими ногами,

Недалеко Біла Церков, йдуть ляхи за нами».

 

Гей, по степу віє вітер по густих бур’янах,

Гей, там блищать довгі списи в сивеньких туманах.

У Гуманю дзвонять дзвони, і мир б’є поклони,

Надлетіли з чужих сторон чорнії ворони.

 

Збиралися козаченьки, радитися стали,

По далекій Україні посли розсилали.

А у місті Білій Церкві лиш звізди згасали,

Ударили з самопалів, і коні заграли.

 

Тогді постиг Наливайко, під ним кінь іграє,

«Гей, молодці, за свободу!» - до них промовляє.

Вздовж списами городили зелені байраки,

Уставляються по степу молодці-козаки.

 

Гей, там ляхів сорок тисяч,- дим в’єсь по болоні,

Від розсвіту аж до смерку ржуть бистрії коні,

Гей, там гримлять з самопалів, орють копитами,

Та степ кровця сполокала, зволочен трупами.

 

Гей, на степу густа трава, степом вітер віє,

Не по однім козаченьку стара неня мліє.

Гей, по степу сивий туман, кургани курились.

Не по однім козаченьку вдовиці лишились.

 

Тоді молод Наливайко зачав утікати,

За ним в погонь вражі ляхи, не могли здогнати.

А на Дніпрі на порогах плине чайок триста,

Вертайтеся, вражі ляхи, з соромом до міста!

 

БОЛЕСЛАВ КРИВОУСТИЙ ПІД ГАЛИЧЕМ 1139 р.

 

 

Не згасайте, ясні зорі,

Не вій, вітре, зниз Дніпра,

Не темніте, красні звори: 2

Днесь, Галиче, честь твоя.

 

Бо хто русин, підлітайте

Соколами на врага,

Жваво в танець, заспівайте

Піснь веселу: гурра-га!

 

Побарися, облак тьмистий,

Ще годинку, ще постій:

Тобі прийде розповісти

Славний руський з ляхом бій.

 

Від Бескида аж до моря

Піснь весела загула,

Від запада, аж де зоря,

Чути голос: гурра-га!

 

Покрай Дністра, край бистрого

Ясний сокіл там жене,

Ярополка київського

Скоропадний кінь несе.

 

Гей, хто русин, за ратище,

В крепкі руки меч ясний,

Шпарка стріла най засвище:

Гордий ляше, день не твій!

 

Не один ти город красний

Лютим мечем розметав,

Руки не один нещасний

По родині заломав!

 

Нині щезла пуста слава,

Скверний розірвавсь вінець,

Сорок восьма крвава справа.

Гидкий дала ти кінець.

 

Бач, Болеслав гордовитий

Поклоном низеньким впав,

Враг, напасник самовитий,

На чужім коні втікав.

 

Радість, радість, галичани!

Не загостить більше враг:

Грими, Дністре, шуми, Сяне:

Не прискаче вовком лях!

 

СЛОВО ДО ЧТИТЕЛІВ РУСЬКОГО ЯЗИКА

 

 

Дайте руки, юні други,

Серце к серцю най припаде,

Най щезають тяжкі туги,

Ум, охота най засяде.

 

Разом, разом, кто сил має,

Гоніть з Русі мраки тьмаві,-

Зависть най нас не спиняє,

Разом к світлу, други жваві!

 

ПОГОНЯ

 

 

Чи то сокіл пташку жене?

Чи то буря хмару несе?

Чи люта джума летить?

Ні!.. То козак конем садить!..

 

«Гуляй, вороненький, гуляй,

Врага постигай!

Відоб’ємо дівчиноньку,

Пана твоєго сестроньку.

 

Як прилетиш, поздоровить

І поплеще і промовить,

Погодує тя рукою,

Рученькою біленькою,

І напоїть тя водою,

Водонькою студеною.

 

Гуляй, гуляй на всі сили!

Чрез болота, чрез могили,

Чрез дуброви, через луки!..

Потанцюєм з татарином!

Не нагріюсь вражим сином,

Як попаде в мої руки!

 

Скоро блисну му шаблею,

Розіллється біс мазею!»

 

На ту правду забожився…

А зігнувшися дугою,

До коника приложився,

Шпарков полетів стрілою.

 

Ані його не спиняє

Рів, ані могила,

Вітром їх перелітає,

Як би мара го носила.

 

Куди гониш, бісноватий!

Світ вже смерком почорнів,

Сумненько пугач запів,

Ні там людей, ні там хати!

 

Блуд ту свище, туман грає,

В густі ліси заведе;

Козак на се не зважає,

Гомонить си та й жене.

 

Станув, к землі припадає

Послухати, де дуднить,

Знов на верх ся вихопляє,

Бистрим