Марко Кейк - Йолікі. Частина перша. Сни, Марко Кейк

- Саш...
- А?
- Ти не хочеш?..
Звісно, він хоче, але для цього треба заспокоїтися і зрозуміти, що той жах не повернеться, а йому важко – сон не відпускає. Чи не сон? Що то було?
У бідного чужинчика трусяться руки, трусяться губи, ніби ось-ось знов заплаче, та й усе тіло струшує, як від холоду, а в кухні ж тепленько. Поряд на столі – кухлик з молочним чаєм, він обхоплює його долонями, не знімаючи зі столу, потім тре зігрітими руки коліна. Дивиться на Керрола сумними і винуватими очима.
-    Мені здалося, я втратив дитину.
- Маленький, Сонечко, досить так жартувати... Ми вже обговорювали це. Не картай себе. Якби ти чи я хотіли дитину, ми б жили з тими, хто народить дитину, це ж оч...
Сашко змучено стогне і кладе голову на стільницю. Йому дістався трохи занудний, але такий зворушливий екземпляр людини. Стільниця приємно холодна. Тільки що  він мерз – а вже кинуло у жар. Керрол жаліє його, а йому не треба жалю. Йому потрібно розуміння. 
- Будь ласка. Або ти мене слухаєш, або забуваємо про це і їдемо по роботах. Лайнери самі себе не просенсорять і вороги Космоцентру самі себе за прохідну не повикидають, аби ви знали. Я вже не кажу про збори, договори, платформи... – о, як же він зчитує думки, малий негідник. Усміхається, косує хитрючими очима. Грається. Він завжди радий погратися.
- Я тебе вислухаю.
- Тоді неси спиртне. В нас є шоколадка? У мене стреса. 
- Після «спиртне» ти викинеш за прохідну не лише ворогів, а й мене.
- Ти керівництво, тебе я залишу.