Джулія Ромуш - Обіцяна дону мафії, Джулія Ромуш

 

- Свого часу вони вирішили, що об'єднати два клани буде найкращим, що вони могли б зробити для того, щоб стати сильнішими.  Щоб їх поважали й боялися ще більше.  Щоб підпорядкувати собі більш дрібні клани.  Контролювати ..., - на цьому слові Лоренцо мене перебив. 

 

- Ти серйозно повірила в те, що це можливо?  Хто вселив тобі подібну нісенітницю?  - Я бачила, як хлопець поступово втрачав самовладання.  Ось тільки не могла зрозуміти, що послужило для цього причиною. 

 

- Вони уклали договір ... Договір про те, що їхні діти ... Що я і Марко, - я зробила паузу, намагаючись продовжити, - одружаться і тим самим з'єднають два клани разом. 

 

Я це зробила.  Я сказала.  Зізналася.  Ось тільки на душі не стало легше.  Слова не принесли заспокоєння. 

 

Я говорила все це, не наважуючись навіть підняти погляду в сторону хлопця. Я не впізнавала свій голос.  Завжди такий дзвінкий і впевнений, зараз він тремтів.У грудях наче все стислося.  Повітря перестало надходити навіть попри те, що ми сиділи за столиком в якійсь обтесаній кафешці на головній площі міста. 

 

Лоренцо мовчав.  Нічого не відповідав, а я сприйняла це як те, що я можу продовжити.  Ніколи не думала, що мені доведеться про це кому-небудь розповідати.  А тим більше коханому чоловікові.  Але мені потрібно було виговоритися.  Я втомилася тримати все це в собі. 

 

Залишався всього лише день до мого вісімнадцятиріччя.  Воно в будь-якому випадку змінить моє життя.  Знову поділить на "до" і "після".  Ось тільки залишалося гадати на що буде схоже моє "після"... На рай чи на пекло? 

 

- Так ось, - я почала тараторити, щоб не розгубити раптово виниклу хоробрість, - договір був укладений ще до його смерті й підписаний обома головами кланів.  Я ще з дитинства знала, що буду змушена вийти заміж за Марко.  Хлопець сприймав це як те, що я його власність.  Його іграшка.  Я ж сподівалася, дуже сильно сподівалася, що після смерті батька, сім'я Генуальдо відмовиться від цієї дикої витівки.  Адже у мене не було влади або грошей. У мене не було нічого.  Як і немає до цього часу.  Для них я просто трохи більше, ніж ніхто. Але вони не відмовилися від домовленості й ... з завтрашнього дня ... Марко може в будь-яку секунду потягти мене під вінець, і я нічого не зможу з цим вдіяти ... 

 

Говорити я закінчила, але відповідної реакції від хлопця не дочекалася. Напевно, потрібно якийсь час, щоб переварити подібні новини. І все ж нетерпіння, недомовленість і ще ціла гама емоцій з'їдала мене зсередини поки я чекала, щоб Лоренцо порушив тишу. 

 

- Белла?  - Раптово мою увагу привернув знайомий чоловічий голос. 

 

Тіло заціпеніло і всередині все похололо.  Мені з такими труднощами далося це визнання. Те, що я зберігала в таємниці від усіх, але тепер зважилася нарешті висловитися.  І чекала вердикт від улюбленого. І поки що так і не дочекалася. 

 

Моя свідомість розривалося на частини від того, чи варто було мені залишитися з Лоренцо або підірватися з місця і підбігти до хлопця, який підійшов до нас. Щоб благати його ...                                                                                                                                                                                                                            

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно