Джулія Ромуш - Обіцяна дону мафії, Джулія Ромуш

Розділ 14

Після побаченого у Софі зовсім зник настрій, і вона виявила бажання поїхати додому.  Чесно кажучи, я нічого не мала проти. 

 

Попросивши її лише на всякий випадок мене прикрити, я зателефонувала Лоренцо. Хлопець не відразу підняв трубку, зате практично відразу погодився приїхати, як тільки дізнався, що у мене є вільний час і я вже була в центрі. 

 

Перші кілька хвилин нашої зустрічі були досить прохолодними.  Після того, як я приїхала з Марко додому, я дуже хотіла подзвонити хлопцю.  Але боялася.  Ще я розуміла, що Лоренцо потрібно було охолонути й трохи заспокоїтися.  Наша остання зустріч була дуже багата на емоції.  І тепер їх потрібно було взяти під контроль. 

 

Останнім часом, коли молодший Генуальдо жив Лондоні, я стала кожен день телефонувати Лоренцо, бо бачитися часто у нас не виходило. За мною хоч і не було тотального контролю, але велося пильне стеження. 

 

І ось зараз, напевно, перший раз у своєму житті, я відчувала себе поряд з хлопцем не у своїй тарілці.  Незатишно.  Начебто за цей час ми віддалилися на кілометри один від одного. Йшли по площі в пошуках якогось тихого і малолюдного кафе й обмінювалися вимушеними стриманими фразами.  Куди з нашого спілкування пішла теплота?  Невже поява Марко і та єдина зустріч настільки вплинула на наші почуття?!  Мені було просто страшно в це вірити.

 

І поки ми йшли, я все гадала, коли і як він повернеться до того, що сталося вчора.  Перша я не хотіла підіймати цю тему. 

 

- Значить ти його собачка?  - Лоренцо навіть не намагався підібрати слова.По його обличчю було видно, що вчорашнє його образило.  Навіть не так, вчорашнє його просто розлютило. Але, в моєму розумінні, я, як мінімум, врятувала його від сутички з Марко і хоча б тільки тому не розуміла прямо таких жорстких нападок у свою сторону. 

 

- Ти про кого?  - Трохи розгубилася, коли почула щось подібне на свою адресу. 

 

- Про того, до кого ми вчора мчали так, що ледве колеса не повідлітали у тачки, - зліпивши губи в злій посмішці він блиснув в мою сторону очима. Подивився так, немов незнайомець. Говорив уїдливо і цинічно. 

 

- Напевно, я даремно сьогодні тобі подзвонила ..., - ніколи не очікувала від Лоренцо подібного.  Стільки жовчі й зневаги.  Особливо якщо врахувати, що це незаслуженого, - я не знала, що ... 

 

- Може ти й даремно взагалі зі мною зв'язалася? Я так розумію, що я став зайвим в цій казці?  - Я бачила, наскільки йому було неприємно.  Можливо тому він так себе і поводив?  Намагався хоч частково перекинути свої емоції на мене. Але я теж не могла вчора вчинити по-іншому.  Якби ми прокрутили час назад, я б зробила все одно так само як і вчора.  Тому що, на жаль, парадом командувала НЕ Белла Боста і точно не Лоренцо, а Марко Генуальдо. 

 

- Будь ласка, не говори так!  - Коли ми зупинилися, я простягнула до нього руки в спробі обійняти, - ти ж прекрасно знаєш, що я його ... повинна слухати ...  - Хотіла сказати, що ненавиділа усією душею.  Тільки не змогла зізнатися.  Белла Боста не показує своїх слабких місць. Ні перед ким.  Навіть перед Лоренцо не могла оголити свої справжні почуття повною мірою. 

 

- Чому?  Я не можу зрозуміти цього! Чому ти йому щось винна?  - Лоренцо все-таки обійнявши мене за талію притягнув до себе ближче. І я не могла не посміхнутися.  Маленький крок на шляху до примирення було зроблено. 

 

- Ти ж розумієш, що після смерті батька ... 

 

- Так, так, скільки разів я вже чув, що після смерті батька ти повинна була жити з ними.  Ось тільки я досі не можу зрозуміти - чому? Ти ж не належиш їх сім'ї.  Ти - наша.  Моя ... - хлопець був весь на взводі.  Важко дихав і дивився мені прямо в очі.  Намагався розгледіти відповідь в глибині очей. 

 

- А що мені потрібно було робити?  Я ж навіть ще не повнолітня.  Чому ти продовжуєш звинувачувати в цьому мене?  Мені було п'ятнадцять, і батько заповідав саме так. Генуальдо ... 

 

- Я не можу зрозуміти чому ти з ним поводишся так, як ніби він твій господар.  Нам тепер так і жити ... як йому буде завгодно?  - Обурився Лоренцо і спробував відсторонитися, але я лише сильніше стиснула його в обіймах. 

 

- Мені завтра виповнюється вісімнадцять … 

 

- Саме так! Ти можеш робити все, що хочеш! Тоді чому ти ...? 

 

- Чому, що?  - Злегка піднявшись на носочках я провела носом по його шиї.  Я знала, що після такого хлопець не встоїть, йому завжди подобалося, коли я так робила.  І якраз зараз настав час заборонених жіночих хитрощів. 

 

- Послухай, ти ж прекрасно знаєш, що я ненавиджу цього хлопця.  Не розумію, чому ти його постійно вигороджуєш.

 

- Я думаю, що половина Неаполя поділяє твої почуття, - посміхнувшись, я продовжила водити носом по його шиї й вдихати його злегка солодкуватий аромат. 

 

- Якщо так, тоді я тим більше не розумію, що у вас може бути спільного. 

 

- Спільного?  - Хмикнувши перепитала, - я просто ... я не розповідала тобі ... - Зробивши крок назад і звільнившись від рук Лоренцо, я опустила очі вниз.  Я не говорила йому про те, що повинна стати дружиною Марко.Не говорила про договір, що зв'язав наші сім'ї, укладений нашими батьками. Я сподівалася на те, що Генуальдо передумають, що їм не потрібна буде дівчисько без нічого. Без влади, без сім'ї, без запаморочливої спадщини.

 

- Про що?  - Я не бачила його обличчя, але навіть в голосі розчула підозру.  Хлопець напружився і сильніше стиснув мої руки.  З ніжного дотику перетворилося у хворобливе відчуття. 

 

- Ти ж знаєш, що мій батько ладнав з батьком Марко?  Навіть більше, останнім часом, до його смерті, я б навіть не назвала це дружбою, вони були немов брати, - в цю секунду, відірвавши погляд від своїх босоніжок, я подивилася на хлопця. 

 

- Знаю ... Точніше, я здогадувався.  Вони цього не приховували.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍