Альма Лібрем - Сусід на одну ніч, Альма Лібрем

- Я б ніколи такого собі не дозволила, якби не закохалась, - випалила я, а тоді зрозуміла, що прикушувати язик, вмикати голову, відмовлятись від своїх слів вже надто пізно.

- Я сподіваюсь, - проворкував Саша, - ти зараз про тебе, а не про свого Вітю?

- Якого Вітю? Ой, тьху, Вітя, - смикнулась я, помовчала трохи і промовила. – Звісно, що про тебе. Я про нього вже й забула. Ми за півроку зблизились менше, ніж з тобою за півдня.

- Я помітив, - гмикнув Олександр.

- Між іншим, я про духовну складову.

- А я про що? Ну? Будеш моєю?

Мені дуже хотілось погодитись. І плювати на те, що це було неправильно, що так не можна… Я все одно відчувала неймовірне бажання просто бути його. Належати йому без залишку. Та і я, напевне, встигла зробити вибір ще опівночі… Та сказати нічого не встигла.

Тому що знизу гучно брязнули двері, і на весь дім залунав незнайомий голос:

- Ей, Сань! Сань, ти тут? Сподіваюсь, ти не загубився в снігах?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно